Транзитом через Краків
Привіт, друзі. Нарешті я зможу виділити трохи часу, щоб написати нормальний допис про свою мандрівку, а саме — про її початок. Не можу сказати, що я вже не хочу спати, бо сьогодні цілий день почуваюся сонним. Я і дружина, можливо, ще не повністю відновилися після подорожі. Або це акліматизація — хоча клімат не надто відрізнявся. Можливо, причина в тому, що ми подолали доволі великі відстані туди й назад буквально за кілька днів. Сьогодні реально ще не відновили свої сили, хоча день був теж дуже насичений. Принаймні в дружини — вона проводила майстер-клас у школі.
Я їй допомагав: привозив матеріали. Це був майстер-клас із плетіння різдвяних віночків (роботи всякі такі штуки - хобі дружини). Вона підготувала основи для вінків і привезла прикраси, бамбульки, шики пофпрбовані у срібне Маркіяна зі школи, був із Максимом… Але я знову відволікаюся. Підсвідомо в мене виходить писати допис у своєму звичному щоденниковому стилі — про те, що відбувалося впродовж дня. А допис мав би бути про те, як я добирався до Валенсії)).
Лоукост-квитки ми з дружиною придбали приблизно місяць тому, щоб була гарна ціна. Але, оскільки через війну з України вилетіти неможливо, довелося летіти з Кракова. А до Кракова — теж довга дорога: маршруткою до кордону, піший перехід, потім маршруткою до Перемишля (про це я вже писав), далі — поїздом до Кракова.
І так склалося, що після поїзда і перед вильотом у нас було ще приблизно три години часу. Тож ми змогли погуляти історичним центром Кракова. Ні я, ні дружина там раніше ніколи не були. А Краків — це дуже красиве середньовічне місто, давня столиця Польщі. Тут багато вузеньких вуличок, мурів, старих будинків, пам’ятників. Усе це дуже нагадує Львів, і нічого дивного в цьому немає, адже обидва міста колись були частиною однієї держави.
На щастя, Львів уже давно не є у складі ані Польщі, ані Австрії, ані Речі Посполитої. А Краків свого часу знову набув статусу столиці польської держави. Саме тут є королівський замок Вавель, про який я ще згадаю наприкінці допису.
У Кракові, як і у Львові, є пам’ятник Адаму Міцкевичу, схожі парки, голуби, бруківка, карети, залишки оборонних мурів, вулична галерея з картинами. Адам Міцкевич — національний герой Польщі, приблизно як у нас Тарас Шевченко. До речі, Шевченко в юності надихався творчістю Міцкевича, читав його вірші. Про це я нещодавно дивився відео на YouTube-каналі «Реальна історія» — дуже цікаво, раджу всім, хто цікавиться історією.
Ми дуже гарно погуляли, пішки дійшли аж до королівського замку, який розташований на високому пагорбі. Там постійний рух туристів: одні піднімаються вгору, інші спускаються вниз. Замок великий, на його території є різні приміщення, церкви, а також будівлі, де колись жив королівський двір. Це було надзвичайно вигідне стратегічне місце, адже з цього пагорба видно дуже далеко. Замок височіє над берегом Вісли, звідти відкривається чудовий краєвид.
Там же є річкові пароплави, кораблики — на них можна покататися. Я б дуже хотів зробити це якось у майбутньому, якщо буде така можливість.
Погода того дня була сонячна й приємна, хоча доволі прохолодна. Незважаючи на сонце, холод і всюдисущі ялинки створювали відчуття, що Різдво вже близько. Краків був по-справжньому різдвяний — дуже різдвяний. Відчути різдвяний дух там можна на повну.
Ну і так — там немає війни. Полякам у цьому плані дуже пощастило. Хоча з таким *обнутим сусідом, як у нас, не можна виключати, що те, що зараз відбувається в Україні, згодом може торкнутися й Польщі, якщо ми програємо. Люди на вулицях про це не думають, і дай Боже, щоб їм ніколи не довелося про це думати.
Ось така була наша прогулянка Краковом. Я дуже радий, що ми змогли побувати в цьому красивому історичному місті, адже наперед цього не планували й загалом не знали, як усе складеться. Я дуже сподівався, що не буде проблем на кордоні, і так сталося, що з’явився додатковий час для прогулянки ще одним прекрасним місцем.
