Все сріблясте - і сніговик теж

Вчорашній сірий день, про який я писав учора, і який не надто надихав на написання допису — навіть якось дивно виходить із цією все ж завершився він доволі цікаво: увечері з’явився туман. Хоча, якщо бути точним, це був не зовсім туман, радше імла. Але враховуючи, що мороз нікуди не подівся, з власного досвіду попередніх років я вже здогадувався, чим це все закінчиться зранку.

Коли в повітрі багато вологи, а температура нижче нуля, мороз змушує її кристалізуватися у вигляді інію — інколи пухнастого, а інколи гострого, мов крижані голочки. Так воно й сталося. Зранку все було вкрите інієм. Можливо, не надто рясним — голочки були не дуже довгі, але достатньо густі, щоб усе навколо перетворилося на справжню зимову казку. Пейзаж одразу став ошатнішим, пишнішим, ще більш зимовим. Хоча, здавалося б, і так уже зима: сніг лежить, мороз тримається. Але вчора було відчуття, ніби зимі вже гаплик — усе сіре, день сірий, і нічого не хочеться. А сьогодні ця краса ніби повернула настрій.

Особливо гарно виглядало довкола дому. Біля хати ростуть туї, і всі вони були вкриті інієм — одразу стали казковими, як і сосновий ліс неподалік. Сніговик, якого ми зробили близько тижня тому, теж потрапив у кадр. Тоді сніг був мокрий — це, здається, був єдиний день із плюсовою температурою. А сьогодні він знову привернув мою увагу, бо теж увесь посрібнів. Особливо кумедно виглядав його морквяний ніс і яскраво-жовтий шарф, який так контрастує з білим снігом і теж припорошився інеєм.

Зранку ще намагався піти легенький сніжок. А трохи пізніше я взявся за справу не дуже приємну, але важливу — потрібно було знову навозити дров у котельню. Витратив на це трохи часу, частково з допомогою дружини та шваґра. Хоч як крути, чоловічі руки — це чоловічі руки, та й дружину постійно відволікали діти. У результаті зробив запас дров, думаю, тижнів на три вистачить. Добре, що сильного морозу вже не було, як кілька днів тому, — тоді так легко ми б цього не зробили.

А я все ще сподіваюся на плюсову температуру, бо Даринка дуже хоче, щоб ми зробили снігове іглу. А його дуже складно зліпити, коли сніг сухий і не ліпиться. Зазвичай я беру мокрий сніг, трамбую його в пластикові ящики, використовуючи їх як форми — так виходять такі собі снігові «цеглинки». Якщо ж сніг сухий, доводиться поливати водою на морозі, а це потребує багато форм, часу й терпіння. А часу на іглу зараз, чесно кажучи, обмаль.

Бо попереду знову події: день народження дружини брата моєї дружини (так, словесна конструкція ще та 🤪). Одним словом, чергове святкування — здається, одне з останніх у січні, а може, вже й останнє, я й сам не певен. А в неділю ще й до нас прийдуть друзі на Розколяду— востаннє цього року колядувати. Після цього ми вже нарешті розберемо ялинку. Хоч це й не обов’язково, але вирішили залишити її до розколяди — щоб поставити крапку в цьогорічному різдвяному циклі, красиво попрощатися з колядою та святами.