Замерзлий обід, синички та аварія біля космонавта

Привіт, друзі. Сьогодні я вперше зробив те, чого раніше ніколи не робив. Точніше — ще роблю, бо день іще не закінчився)). Я роблю заготовку до сьогоднішнього допису. Тобто я "кошу" під @cranium та @maxart 😉 (точніше під @cranium, бо @maxart теж косить 😄)

Все це тому, що чекаю дружину з гарячим обідом і маю буквально 5–10 вільних хвилин. От і вирішив використати цей час із користю.

Хоч я ніколи раніше не робив текстових заготовок, але дуже часто роблю, так би мовити, фото-заготовки для дописів. Просто я ніколи їх так не називав. Часто фотографую щось цікаве — події або моменти, про які хочу згадати у вечірньому щоденниковому дописі. Бо зазвичай пишу вже ввечері, коли день минув. А сьогодні вирішив ще й надиктувати текст заздалегідь.

Почну з того, що хочу показати вам замерзлий «зелений борщ», як у нас його називають. Це борщ зі щавлю — звісно, не зі свіжого, а з засоленого, спеціально заготовленого на зиму. Оскільки в холодильнику не було місця, дружина поставила каструлю на терасу. І він там замерз. Не повністю — лише по краях добряче, а серединка залишилася напіврідка, з кристаликами льоду.

Я черпаком вибрав цю серединку, переклав у маленьку каструльку й розігрів на плиті, користуючись моментом, бо світло мали вимкнути ось-ось. У нас плита електрична, тож приготування їжі повністю залежить від електрики. Є, звісно, маленький газовий балон з однією конфоркою — спеціально на випадок, коли немає світла. Але я вирішив зекономити газ і розігріти суп, поки є електрика.

До борщу намастив лавашики з крем-сиром — вийшло дуже смачно до нашого супчику. (див. перше фото).

До речі, раз уже згадав терасу. Дружина поставила там мисочку з арахісом, якраз біля кастрюлі з зеленим борщем. Десь прочитала, що пташки його дуже люблять (не борщ 😁) і їдуть у першу чергу. Вирішила провести експеримент: поруч поставила арахіс і ще інше насіння, яким раніше підгодовувала пташок. І справді — спочатку вони з’їли весь арахіс, а вже потім взялися за інше зерно.

Коли я забирав борщ, арахісу в мисочці вже не було, а синички сиділи на перилах і доїдали іншу їжу. Цей момент я вирішив зафіксувати. Спочатку просто сфотографував здалеку крізь тюлі, а потім у мені прокинувся азарт фотомисливця 🙂 Захотілося підійти ближче й зняти синичок детальніше.

Я дуже повільно підходив, на кожному кроці робив фото. Але все ж таки надто близько підійти не вдалося. У результаті вийшла серія знімків (ще плюс два фото, тож міні-серія), за якими можна простежити весь прогрес мого «фотополювання».

На цьому поки що завершу цю заготовку. Хоча, якщо чесно, вона вже тягне на повноцінний допис. Але, мабуть, увечері ще щось допишу.

Вечір. Допишу лише кілька речень. Поклеїли в Маркіяновій кімнаті фотошпалери із зображенням космонавта (спочатку Маркіян хотів Місяць, але вмовили його на космонавта) і по боках ось такі шпалери зі смужками як доповнення, бо на цілу стіну фотошпалери дорого.

А ще сталася неприємна ситуація, коли я клеїв шпалери в смужку в самому кутку, стоячи на драбинці. Дружина мені допомагала, бо ці шпалери дуже сильно скручувалися — півметрові, того мабуть неслухняні. Вона внизу розкручувала рулон, щоб він не вимазувався в клеї.

У неї в руках був телефон, і вона, замислившись, поклала його на сходинку драбинки. Я цього не помітив. У якийсь момент вирішив щось взяти і почав злазити чи інструмент підняти— і випадково наступив на телефон. На жаль, скло тріснуло. Не сильно, по краєчку, телефон працює, тріщини маленькі, але все одно неприємно.

Дружина, звісно, дуже засмутилася. Спочатку — м’яко кажучи. Але якщо чесно, тут ніхто особливо не винен. Хоча, додам, що моя «невинуватість», мабуть, менша, ніж у дружини (чи більша — я уже заплутався 🤔.

Одним словом, нічого страшного не сталося, але ось така трохи неприємна історія трапилася.