Деяким й першого січня спокою немає 😁

Отой здрасті! З Новим роком! Ледве-ледве вломилася на платформу, вже думала, що сьогодні допису не буде! Чи воно у них замерзло чи шо...

Як й будь-яка порядна людина, першого січня я починаю нове життя. Цього року все це значно простіше, бо попри те, що ніяких планів я собі не писала, мій лікар чудово сам розписав мені січень як по нотах. Тепер буду реалізовувати, поки відпустка. Це насправді мій єдиний шанс.

Одне з призначень - гуляти. Я прям не в захваті, але лікуватися, так лікуватися. Спочатку хотіла просто взяти когось з собакс й пройтися вздовж вулиці. Але погода внесла свої корективи. Було так холодно, що якби я не прогріла авто, то не впевнена, що акумулятор дожив би до завтра. А як його нормально підзарядити? Тільки їхати. Ну, взяла я Умочку й трьох собаки - А-Тоса, Пор-Тоса та Туффу Сира графа де Фондю й ми поїхали на наше звичайне місце для прогулянок.

Коли приїхали, я якось так одразу запідозрила, що вибір був так собі... Ну самі бачите... Спочатку ніби навіть сунулася туди на машині, потім згадала, що відстань, яку доведеться топтати за трактором, пропорційна проходимості авто, а у мене повний привід, тож прогулянка могла значно ускладнитися... Нафіг-нафіг, цю хохмочку я вже знаю. Кинула машину майже біля траси й далі ми з собаксами потопали пішки. Ну, потопали, це громко сказано. Ми з Умочкою виглядали як два бульдозера, решта собакс - як кролики.

В цілому наша прогулянка виглядала якось так

До лісу ми звичайно не дійшли. Пройшли десь третину й я повернула назад, бо мені спину треба розхажувати, а не грохнути остаточно. Приїхала додому, погоріла її інфрачервоною лампою. Ну що я вам скажу... Потроху воно якось рухається. Не те щоб "па" й я така вся здоровенька, але не гірше, а іноді навіть хрохи краще.

Це невеличке новорічне привітання від Печеньки та Мішельки. Я його вже закинула до нашого телеграм-каналу.

А це Мішелька. Втомилася наша зірочка 😉

Ще невеличке шоу сьогодні влаштували наші хуцулькі Норочка та АміМіа. АміМіша набралася відваги й залізла на ліжко, чому дуже зраділа Нора, яка почала одразу запрошувати її гратися. Великий - це наш Степан. Він дуже добрий собакса попри те, що у нього було дуже складне життя. Він був безхатченком й в нього стріляли. З тих пір він кульгає. А в червоному візочку це наша Пончик.