До праці, до праці..

Розпочався черговий божевільний тиждень. Вчора чергувала, і коли нарешті повернулася додому — сил не було взагалі ні на що. До того ж собакси за день перетворили будинок на якийсь непроглядний жах, тож вечір я провела в компанії швабри, а не дивана. Після цього просто впала на ліжко — без жодної ідеї в голові і без бажання щось писати.

Дедлайни хоч і повільно, але потроху розгрібаються. Хоча радіти зарано — вже падають нові завдання, і всі звісно на вчора. Це якийсь закон природи в цілому (а може і мого життя персонально), хоча яка нафіг різниця, я вже не дивуюся.

Ще треба розгрібати будинок і сад. В саду вже справжня катастрофа — ганській хміль ліз з усіх щілин і явно нікого не питав дозволу. Розумію що треба щось з цим робити, але поки що просто дивлюся на це з вікна і зітхаю.

По машині поки не телефонували. Я і не поспішаю — фінанси зараз дуже обмежені, тож хай іде як іде.

Сьогодні працюю дистанційно, тож планую хоч щось позакривати. Найбільша проблема зараз — курси підвищення кваліфікації. В п'ятницю вже підсумковий іспит, а я ще навіть не починала. Вчора намагалася хоч щось почитати, але мозок просто відмовлявся працювати. Ну, як буде так і буде. Мене за це не розстріляють — пройду іншим разом якщо що.

З гарних новин — нам з собаксами, здається, пощастить і ми отримаємо трохи корму. Це реально велика радість, бо зможу нарешті створити хоч невеличкий запас на випадок чергового світового колапсу. З сімнадцятьма собаками запас корму це не розкіш, це базова необхідність виживання — моя і їхня 😂

І це тиждень тільки починається. Подивимось що буде далі, хоча собакси налашовані ррішуче 🐾