А я не психанунула? 😁

З роботою сьогодні не склалося. Ну як завжди по понеділкам, нічого нового. Моя муза живе за своїм графіком і мабуть понеділок у неї – вихідний… Трохи потупив в екран, я здалася. Неможна сказати, що нічого не зробила, але значно менше, ніж планувала. З іншого боку – закрила прострочений проєкт. Чесно кажучи, вже сама не знаю, як оцінювати те, що встигла за день. З одного боку планувала набагато більше, з іншого – не скажеш, що нічого не зробила.

Спека страшена, хоча всередині дня пройшла злива… Причому я не очікувала, тому все, що я сушила, у тому числі – частини обшивки машини, встигло знов на мокнути.

Зрозумівши, що роботи не буде, я вирішила розгребти черговий куточок саду. Давно туди підбиралася і от зібралася. Там правда дуже незручно. Насправді такі незручні куточки потребують подвіййної уваги, бо якщо там заросте, то дуже важко налаштуватися і почати щось там робити. От і цього разу – вже не пройти. Рішуче прибрав решітки, я атакувала троянди з секатором. Головна мета була - звільнити прохід, бо там вже просто неможливо пройти. А воно ж ще все колюче, що жах.

Насправді я можливо перестаралася…. З іншого боку я маю ідею зробити там трояндову арку. Тому все, що знизу, мене не дуже цікавить. До того ж воно все вже так заросло, що рослини починають хворіти, адже їм не вистачає сонця і повітря.

Тепер треба буде розібрати ось цю купу. Сама неприємна частина, бо воно ж все колюче. Зазвичай я роблю таке поступово: одну гілку, потім іншу і так день за днем.

Собакси одразу почали розвідувальні заходи. Щоправда, треба буде закрити так, щоб вони не могли залізти під ґанок. Справа у тому, що яко хтось захворіє і там заховається (а собакси це можуть), то я просто не доберуся.

Поки моя хвостата команда ховається від спеки на дивані.

_{Posted using SteemX}