Качка пофігачка

Ох, доведеться таки щось вирішувати. Хоча підрізати крила от не лежить у мене душа. Й в вольєр зачиняти теж. Але сьогодні ця пані взагалі видала повний трешак.

Чую - щось відбувається. Виходжу. По двору йде качка. Саме йде. Не бежить, не летить. Променадить!

За качкою, на відстані так в полуметрі рівним строєм слідують як мінімум десять собакс. Частина з них - метиси охотніків. Я - в офігенії, собакси - в офігенії, качка - в нірвані.

Я розумію, що ще трохи - й моя проблема з качками вирішиться природним шляхом. Собакси розуміють, що мало їм не покажеться, але мрія вполювати качку починає потроху перемагати розум. Качка ніфіга не розуміє, вона все ще в нірвані.

Я намагаюся рухатись якомога спокійніше, бо ситуація така, що одна помилка й собакси можуть стартанути. Собакси бачать мене й розуміють, що полювання мабуть накрилося мідною тацею. Качка повертається з нірвани з вірою в те, що вона - потомок птеродактелів.

Даби переконатися в своїй перемозі над собаксами, качка ще якийсь час променадить перед нами всіма. Що думають собакси, я не знаю, сама я думаю, що це ж треба мати таке велике бажання померти молодою (качка минулорічна), що стосується качки, то у мене взагалі зʼявляються сумніви, що вона має чим думати.

Нарешті качка взлітає на дах навісу. Я видихаю з полегшенням, собакси - із розчаруванням.
Ввечері про всяк випадок такі закрила качок в вольєрі, бо з моєї точки зору знайти зранку у дворі качиний суповий набір - якесь сумнівне задоволення.