Маленькі радощі важкого дня

Сьогодні підйом о 5, виїзд о 5.30. Київ, робота, дощ. Таке собі задоволення. В таку погоду треба лежати під ковдрою і не рухатись, але ж ніхто не питає. Собакси, щоправда, цей план виконали і за себе і за мене - жодна скотиняка маму проводити не вийшла, так і дрихли 😂

Частину дня просиділи в сховищі — тривога. Звичайний робочий день, нічого незвичайного, все як завжди. Повернулась додому з однією думкою — впасти і не вставати.

Впала. Не вставала.

Прокинулась — дивлюся у вікно, а там осінь. Жовте листя... Стоп. От тут у мене вийшов упс… Я ж у червні заснула. Невже так довго проспала? Чи дах таки відчалив остаточно?

Вийшла на балкон розібратись. Виявилось — просто сонце сідає і так гарно підсвічує дерева знизу, що вони стали золоті. А ще — веселка. Бліда, майже непомітна, але є.

Після такого дня — якраз те що треба 🌈