День щоб не сказати в рифму

День прям бінго. Причому, щоб не розмінюватися на дрібниці, це «бінго» почалося прям з ночі. Тривоги почалися ще з вечора. Причому заради справедливості треба сказати, що по області їх зазвичай більше, ніж по Києву. Для мене ж значення має лише ті, що в Києві, адже від них залежить мій наступний робочий день. Тут є один нервотрепний момент: про зміни в режимі роботи ми дізнаємось значно пізніше, ніж я виїжджаю на роботу. З іншого боку, сьогодні це не було для мене принциповим, адже я член комісії на ДЕКах, а значить мені все одне їхати. Питання було лише у тому - коли. Трохи повагавшись, бо ну дуже не хотілося вчергове вилазити з-під ковдри о 5 ранку, я все ж такі вилізла і поїхала. Як зʼясувалося пізніше - зробила вірно.

Ранок пройшов більш-менш спокійно і я навіть встигла зробити значну частину з того, що запланувала. А от зараз сиджу в машині на парковці (ну бо не хочу іти до укриття) і чекаю на відбій. До цього збігала в Молоко від фермера (ну бо їм тривога по цимбалах, вони працюють), купила нам з колегами пірожки (сподіваюся, встигнемо їх зʼїсти з кавою на початку екзаменів). Повертатися до укриття вже не стала, приземлилася в машині, ось пишу.

До початку роботи ще 40 хвилин. Якщо не буде відбою, то навіть не знаю. Казали, що підготували аудиторії безпосередньо у сховищі і я щиро сподіваюся, що це дійсно так. Бо інакше я тут зависну… А це означає капітальний затор, нічну дорогу, подвійну втому і нещасних собакс, які вдома самі. Все це, помножене на завтрашню перспективу знов з самого ранку їхати на роботу, зовсім не радує. А на відбій поки що навіть натяку немає…

UPD. Екзамен такі приймали в укритті