Операція «Головомийка»

Звичайнюсенький день. Без подвигів і без великих звершень. Сьогодні навіть тексту великого не буде. Я чесно планувала попрацювати — зранку навіть відкрила ноутбук і спробувала налаштуватися. Але організм вирішив по-своєму. Мігрень. Мабуть як реакція на потепління. Мерзотний головний біль, який час від часу руйнує мені всі плани. Світло ріже очі, голова важка, думки ніби тягуча маса. Нафіг. Світ я все одне не рятую, а решта точно почекає.

Але виїхати все ж таки довелося. Мені вкрай було потрібно забрати відправлення з Нової пошти. Звичайно, можна було б й завтра. Але в наших умовах хто його там знає, що буде завтра. Як почне тривога вити - й не заберу, бо у нас НП правильна, під час тривоги не працює. А там мій безсульфатний шампунь. Звучить не надто драматично, але в понеділок мені на роботу й голову потрібно помити. Після кератину моєму волоссю підходить тільки він. У нас в Єві не було, довелося замовляти.

Зі мною поїхали Тоффа і Пор-Тос. Вони завжди готові до будь-якої пригоди, навіть якщо це просто поїздка за посилкою. У машині вони спочатку радісно стрибали з ризиком розірвати мішки з зерном, потім серйозно дивилися у вікно, щоб я кудись не туди не заїхала.

Посилку забрали швидко. Попри суботу я там була одна. Заодно я купила спеціальні серветки для очей для АміМії. У неї постійно сльозяться оченята, на шерсті залишаються темні сліди. Хочу допомогти, щоб їй було комфортніше. Це дрібниця, але з таких дрібниць складається спокій маленької собакси. Хочу щоб вона відчувала турботу, бідолашна й так настраждалася.

Поруч відкрився магазин напівфабрикатів «Галя Балувана». Я люблю ці магазини — зручно, коли можна взяти щось готове або майже готове, особливо в день, коли часу та сил обмаль. Я дуже чекала й зраділа, коли на місцевій сторінці в ФБ побачила оголошення про відкриття. Але сьогодні прям розчарувалася. Асортимент виявився бідним, а продавці майже нічого не знали про продукцію. Я, як постійний покупець цих магазинів, дуже добре знаю асортимент, тому запитань у мене було багато, а відповіді були просто ніякими. Саме неприємне - вони не просто не знали, їм було байдуже на те, що вони продають. Отримали роботи й ладно. Неприємно, коли очікування не збігаються з реальністю, мабуть буду дали скупатися в Бучі.

Покупки я поклала на сидіння поруч із собою. І поки обходила машину, щоб сісти за кермо, Тоффа і Пор-Тос вирішили, що це все для них. Нюхали пакети, намагалися щось витягнути, ледь не відкрили упаковку з млинцями. Ще хвилина — і вечеря стала б їхньою. Довелося рятувати покупки гучним рявком.

Додому повернулися спокійно. Була думка поїхати погуляти, але мігрень «розганялася» все сильніше. Тепер сиджу й чекаю, коли дадуть світло. Потрібно помити голову — в понеділок на роботу, хочеться виглядати як мінімум людиною, а якщо вийде ще й трохи походити на жінку - буде взагалі супер!

А! Ще хотіла розповісти! У нас зʼявилося зоотакси. Це син однієї з наших волонтерок. Але саме для мене само такси для мене не головне. Мені часто буває потрібна допомога як кажуть «ручками»: посадити велику хвору собаксу в машину, допомогти перенести, або навіть потримати на процедурах. Й він готовий все це робити. Хлопець ще молодий, але він все життя з собаксами, у них теж кілька прийомних. Та ще й навчається на фельдшера. Тож сподіваюся, буду мати можливість його найняти якщо щось трапиться.