Ще трішечки…

От це я зааааздрю 😂 Скролю стрічку — скрізь уже пишні магнолії в повному цвіту, рожеві хмари, краса нереальна. А мої? Мої сидять в бутонах і роблять вигляд, що поспішати нікуди. Хоча я їх розумію. У нас щойно дощі припинилися і хоча б не так холодно. Я б на місці рослин теж не поспішала. Тим більше що ще жодної весни без снігу не було. Хоча цього року може і проскочимо.

Але вчора подивилася на неї - бачу, що ось-ось. Бутони вже такі великі, рожеві, пухнасті — здається, ще день-два і все, понеслось. Тримаюся за цю надію 😅

Ця магнолія — це взагалі окрема історія і справжня моя гордість. Садила я її… ох, давно. Ще до ковіду. Навіть ще до розлучення. Тобто це вже такий собі живий свідок цілого шматка мого життя, і дивитися на неї кожну весну - це щось особливе, не передати словами. І не лише тому, що виростила сама.

Чесно кажучи, я тоді навіть не дуже вірила, що в мене вийде. Магнолія для мене — це була екзотика-екзотика. Ну от що це таке в принципі? Це ж не яблуня і не смородина, це щось із картинки, із ботанічного саду, із теплих країн. Мені здавалося, що мати таке в себе в саду — це як тримати вдома орхідею серед звичайних кімнатних квітів 😂 Ніби не для мене, ніби треба якісь особливі умови, особливі знання, особлива людина з зеленими пальцями. А у мене руки ... не буду уточнювати звідки 😂

Але ніт. Посадила, поливала, трохи хвилювалася щозими, а вона взяла та й виросла. Кожен рік навесні викидає ці неймовірні бутони, і я щоразу виходжу в сад і просто стою поруч і тупо радію 😄 Щоправда, минулого року трохи прихворіла, тож цього року буду спостерігати.

Так що чекаю. Слідкуйте за оновленнями - як тільки розкриється, одразу покажу 😉