Спогади: Клюшка

Це мені знов ФБ приніс. 7 років тому… Я як раз завершила вже непотрібний мені шлюб (хоча щось не згадаю, щоб хоча б один з моїх шлюбів зрештою виявився мені потрібним… Мабуть я просто не про це…). Життя почало якось налагоджуватись, а тут мої лелеки досягли так би мовити статтевої зрілості. Лелеки, вони взагалі дорослішають не так, як більшість птахів, а років так після трьох.

І от Клюшка почав будувати перше в своєму житті гніздо. Звичайно не десь зверху, бо літати вони у мене не могли, всі травмовані, на на криші старого колодязя. Я зробила для нього спеціальний трап, щоб він міг туди заходити.

Побачивши це будівництво я озадачилася будівельними матеріалами. Свої дерева я не обрізаю, вони у мене вже давно дічки мабуть… А от народ навколо розважається.

Написала в місцевій групі, що кому не шкода – дайте гілочок для лелеки. Ну мені і накидали. Я їх трохи порізала і Клюшка з ентузіазмом взявся за роботу.

Потім до нього приєдналася ще одна пара, постарше. Вони зробили собі гніздо на криші собачої будки. Ні, не лякайтесь, собакси у мене в будках не живуть, лише на дивані в будинку. А будка була колись для качок. І от ця друга пара навіть кладку зробила! Щоправда, пташенят не висиділи. Чи яйця були не запліднені, чи тому, що у кожного була після травми ампутована частка крила і вони не могли накрити кладку.

Але сама вся ця історія з гніздами була якась тепла і всіляка надію, що от тепер все буде добре.

Але нажаль добре було недовго... 2022 забрав всіх птахів, крім однієї, яку я евакуювала до Вінниці щойно нас звільнили з окупації, адже ми не знали, що буде далі.

І от ФБ нагадав. Я дивилася на ці світлини і думала одне - ніколи не пробачу... ніколи... не треба чекати від мене розуміння, бо я навіть не буду намагатися зрозуміти. Може колись їх пробачать наступні покоління, але точно не я.