Вірити і сподіватися треба. Бо це може виявитися єдиною енергією, що підтримує його на шляху додому. Моя мама так чекала майже все життя. Батько уходив на бойову службу зазвичай десь на півроку і ми ніколи не знали, чи повернеться. Але мама з нами навіть з гарнізону ніколи не їхала (хоча багато дружин так робили), чекала.
Ого, оце історія, Олю. Сподіваюся батько завжди повертався. Я також думаю, моя енергія з котрою ділюся, подумки говорю. І є варіант виїхати, але тримаюся до останнього тут, бо виїхати можливо куди завгодно, але не виїдеш від своїх думок). Дякую, аж тепло стало. Не люблю нити, але сьогодні щось особливо навіяло після сну.
Та це хиба нити… Це просто прояв того, що ти - жива. І це добре. Бо коли почуттів і емоцій не залишається, от це вже погано
Я просто не рівні ДНК не люблю нитиків, постійне ниття слухати, то аж саму вкидає в пітьму та депресії 🤣. Ото ж подумала, чи не нию я🤣
Я їх теж не люблю і намагаюся триматися осторонь. Але це точно не про тебе