Якийсь важкий день

Жодних причин для цього немає. Навіть світло було на підгодини більше, ніж мало. Щоправда я ці півгодини як дурепа сиділа й чекала, поки його вимкнуть… Ага, все, дах уйхав далеко й надовго.

Насправді чомусь подумала, а чи дійсно нам потрібно стільки ресурсів, скільки ми маємо…. чи це більше питання комфорту, ніж життєва необхідність…

Ну щодо тепла так. Якась мінімальна температура має бути. Але вода, електрика… Та ні, ви тільки не подумайте, я лише за, я не адепт повернення до печер 😂

А щодо іншого, то це далеко не перший період в моєму житті, коли у мене вода й світло за розкладом.

Колись, на початку 90-х доля занесла нас до Севастополя. Скажу одразу, місто це я відверто не люблю. Воно не лише занадто проросійське, а ще й з підвищеним рівнем понтів у населення. Ну це просто тому, що в період совка це було престижне місце служби й закрите місто. Тому мене завжди розважав шкалючий рівень понтів при відсутності елементарної цивілізації.

Але саме там я навчилася жити, коли вода й світло - виключно за розкладом.

Перспективи на наступний диждень теж не дуже радують. Мрії про можливу дистанційку все більш примарні. Хоча я з трудом уявляю, як все це буде, враховуючи що відбувається в Києві. А з понеділка знов -23… Значить, акумулятор доведеться забирати на ніч в дім, бо о 5 ранку я при такому морозі просто не заведуся. Якщо взагалі заведуся… Ну я звичайно заправлю на WOG дизель-мустанг, але чи воно допоможе…

Щоб не було зовсім сумно - додам вам мою солоденьку Нору Хуцулькіну