Смерть, смерть, смерть. Вічна пам'ять. Вічна слава...

Від п'ятниці перебуваю у стані тримання за соломинку, щоб не розклеїтися. На війні загинув мій колега по цивільній роботі і дуже добра людина — Сергій "Моряк" Лук'янов.

Сергій був десь таким чоловіком, як герой Брюса Вілліса у "Міцному горішку": незламний, вічний, справжній, бувалий, безстрашний. Саме його я уявляла за кілька десятиліть типовим дідом-ветераном, який розповідає діткам в школі, як розйобував триклятих москалів. І якщо вже цей чоловік-скеля загинув, то що за інших думати...

Він не розказував мені про особисте, ми балакали лише про війну. Про його рідне місто Кривий Ріг. Про його навчання на оператора дронів на Яворівському полігоні.

Я знала, що в нього є дружина чи дівчина, але хто вона і як звуть — не знала. Тепер виявилося, що ця жінка має народжувати за кілька тижнів, а Сергій готувався стати батьком... Вперше в житті, в його 49. В середині вересня планував відпустку, щоб бути з малюком в день його появи на світ. Але і це ще не вся трагедія: вони якраз і оформити офіційно шлюб збиралися в середині вересня... Тобто, жінка не зможе отримати від держави навіть якусь допомогу.

Не вийшло, не вийшло в Сєрого нічого, йобана русня, як завжди, вбила людську надію на щастя.

Зараз на банці, яку відкрили ми з колегами, понад 316 тис. грн. Хоч якась допомога буде його жінці, хоч якась...

Ця чорна звістка про Моряка прийшла в п'ятницю, а до того, у вівторок, у моєї керівниці раптово помер чоловік. От просто стало серце і все, на рівному місці. 52 роки було чоловіку.

Я дуже важко співісную зі смертю на цій планеті (цікаво, чи на інших планетах теж є якась смерть?). Тому й кажу: тримаюся за соломинку, аби не полетіти в прірву затяжної клінічної депресії. А, може, я вже туди лечу?

Подвоїла дозу вітаміну D, завтра почну ще риб'ячий жир приймати — щоб не спровокувати депресивний епізод ще й біохімічно. Врешті-решт, літо закінчилося...

---

---

Трохи добрих спогадів?

Колись давно, у 2016 році, Сергій був мені настільки симпатичний, що я будувала певний план, як запросити його на каву і поспілкуватися ближче. Але так довго тягнула резину, що згодом в нього з'явилася дівчина. Ну або вона була завжди, просто я про це не знала. Коротше, свій шанс стати ближчою я змарнувала, але потеревенити як друзі з ним завжди було приємно.

Сергій був як цілий пласт знань та мудрості, цікавих фактів і умінь. Особливо мене прибавлювала його любов до собак — та ще й моєї улюбленої породи. Так, у нього було колись аж 2 добермани.

Ще він займався зануренням з аквалангом, яхтингом, плаванням. На роботі ж був класним графічним дизайнером.

Це величезна втрата для нас... людей, які його знали і любили...

---

---

Низький уклін тобі, Сергію, за прагнення захистити рідну землю від російського нападника. Захистити нас. Вічна пам'ять. Вічна слава...