Моє сумління ...

Давно не писала, навіть не знаю, що це лінь, чи осіння депресія, стільки подій пройшло за цей місяць. Для початку хочу поділитися складною для мене обставиною . Моя молодша дочка Маргарита, у певний момент перестала знаходити спільну мову зі своїм тренером.

Я спробувала вникнути у їх сварки, але , як сказала мені тренер:" Я їй, мабуть, більше дати не можу..." І тому ми перевелися у більшу танцювальну студію, до досвідченіших тренерів. З одного боку, це, звичайно, дуже добре для розвитку Маргарити, я думаю, це буде набагато краще для її майбутнього, але, з іншого боку, 6 років з тренером Наталією Леонідівною, яка навчила Маргошу любити танці, прагнути до розвитку, долати труднощі ...

Та й плюс до всього це не просто тренер моєї дитини, вона ще й моя колишня учениця, і за сумісництвом - подруга...Загалом не знаю, як моїй дитині, але мені цей перехід дався дуже важко. Я розумію, що маю більше думати про майбутнє своєї дочки, ніж про тренера. Але я розумію, скільки вклала Наталка в мою дньку...

Ми разом пережили карантин, під час якого вона тренувала Маргариту, пройшли разом майже чотири роки війни, під час яких вона шукала залу, спеціально, щоб саме з Маргошею займатися, у неї на той момент не було інших учнів, все було заради моєї доньки.
Після того, як я сказала їй, що ми переходитимемо до іншої танцювальної студії, для неї це було ударом. Так, після цього я запросила її на свій День народження, і вона прийшла. Ми приїхали вітати її на її День народження. Я дуже сподіваюся, що вона пробачить нам.І зрозуміло, що її, як першого вчителя, ніколи не забудемо ні я, ні Маргарита. Сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо спілкуватися без образ один на одного.
Але мене мучить моє сумління.Маргарита ходить із задоволенням у новий колектив. Колектив великий і перспективний і тренера нею задоволені, і вона не шкодує, сподіваюся та далі і буде. А з Наталією Леонідівною нам доведеться перетинатися на конкурсах...
Загалом осінь... Настрій нуль та ще й обстріли. Ой, сподіваюся, ви мене зрозумієте...