Довгі розмови по телефону

Добрий вечір! Запізненням пишу допис, хотіла раніше написати. Але розмовляла по телефону довго . Потім з сином грали, і писали записи з мультфільму.

Через певний час , сину набридло і він ліг та дивиться мультфільми. Ну, а я за телефон та писати. Ще не много про свою роботу і що є цікавого.

В рамках Всеукраїнської інформаційно-просвітницької акції «Національний тиждень читання» мета якої — консолідувати українське суспільство навколо читання як життєвої стратегії, ми підготували і провели ряд інформаційно-просвітницьких заходів, останніми з яких є книжкова поличка – присвята та творчий портрет під назвою:
«Борець за культурний суверенітет» (з нагоди 130-річча від дня народження М. Г. Хвильового (1893–1933), українського письменника, публіциста, критика, громадського діяча, одного з основоположників пореволюційної української прози.

Народився Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині. Навчався у початковій школі в селі Колонтаєві, де вчителювала його мати, Єлизавета Іванівна (до заміжжя — Тарасенко), потім продовжив навчання в Охтирській чоловічій гімназії, яку був змушений залишити через участь у «так званому українському революційному гуртку», а згодом в Богодухівській гімназії, звідки був виключений за зв'язки з соціалістами під час революційних заворушень.

Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України. Пізніше працював слюсарем у ремісничій школі, у канцелярії волосної управи села Рублівки, брав участь у роботі місцевої «Просвіти». Від 1916 року — учасник Першої світової війни. Вишкіл в окопах війни, громадянська війна сформували в ньому переконаного більшовика. На чолі повстанського загону, який він організував наприкінці 1918 року на Харківщині, воював проти гетьманців, німців, дроздовців, армії УНР.

Свою літературну діяльність розпочинає у 1921р. у Харкові.У 1920-ті роки повністю підтримував і впроваджував у життя політику «українізації», виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури.

Новий етап у творчості Миколи Хвильового розпочався з 1925 року, коли за його ініціативою було засноване літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури». Ця організація об'єднала найбільш відомих українських письменників, які на той час жили в Харкові, – П. Тичину, Ю. Яновського, М. Бажана, О. Довженка, Ю. Смолича, П. Панча та ін. У цей період Хвильовий написав такі відомі твори, як «Мати», «Арабески», «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія». До кінця 1925 року опублікував книгу памфлетів під назвою «Камо грядеши?», а в 1926 — «Думки проти течії». У цих творах автор висловив вимогу перед новою українською літературою припинити наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу

Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, якій Шпенглер оголосив «присмерк», не та, що гниє, і до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азійського ренесансу.

М.Хвильовий
Про творчість Хвильового писала не лише вітчизняна, але й зарубіжна преса. Усе це переконувало, що в нову українську літературу входить визначний письменник, повний масштабних творчих задумів, митець, який має самобутній талант для їхнього здійснення. Миколу Хвильового визнають одним з ідейних лідерів українського націонал-комунізму, що виник унаслідок активізації опору більшовицькій великодержавницькій політиці.

У 1926 р. він написав публіцистичний памфлет «Україна чи Малоросія?» (надрукований лише у 1990 р.). Визначальною у памфлеті стала думка: «… ми є справді таки незалежна держава, що входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І самостійна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього вимагає залізна й непоборна воля історичних законів.

Палкі заклики Хвильового повернутися обличчям до Європи в «Геть від Москви!», оскільки це – «досвід багатьох віків… це – Європа грандіозної цивілізації Європа – Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса…» викликали жорстку реакцію Кремля. Й. Сталін вказав на виступи Хвильового як прояви поширення антиросійських настроїв в Україні. Лист став сигналом для гострої критики з боку московського та республіканського керівництва.

«Хвильовий — це певна сукупність рис, це озброєний ворог, це поза всім іншим розгорнений націоналізм, це явище, що має свою вагу і тим дуже небезпечне». Станіслав Косіор

Центральною для творчої манери М. Хвильового є проблема людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка пізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю.

Письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської».

В атмосфері шаленого цькування, на знак протесту проти голодомору 1932–33 рр. та арешту свого приятеля і соратника Миколи Куліша, що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції, 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Він називав себе романтиком і мріяв прожити до 150 років. Він любив полювати, проте не залишив шансу спецорганам вполювати себе.

Він любив число 13 і народився 13 грудня, а 13 травня, сонячного недільного ранку 1933 року, вирішив зіграти останній акт життєвої драми за власним, а не енкаведистським, сценарієм.

Щасливо знайдений псевдонім – Хвильовий – означив не лише його долю та вибір, але і дух усієї неспокійної, збуреної епохи. Він став харизматичною постаттю українських 1920-х, символом блискучого мистецького покоління, що встигло реалізуватися упродовж скупо відміряного часу.