Всесвітній потоп.

Всім привіт. Вперше в своєму житті подивилась кінострічку корейського виробництва. І мені дуже кортить поділитися враженнями.

На початку перегляду мені здавалося, що я дивлюся фільм про катастрофу, загибель людства від всесвітнього потопу.

7 липня (Івана Купала?) головна героїня фільму прокидається і розуміє, що на дворі йде дощ, який затопив будинки до другого поверху. Як виявилося, на південний край світу, у Антарктиду впав астероїд, котрий розтопив льод. Це - кінець людства.

Але, ми влаштовані так, що першими нашими інстинктами є боротьба за виживання та розмноження, тому головна героїня з усіх сил намагається вижити і спасти свою шестирічну дитину.

Та все, набагато складніше ніж здавалося на перший погляд.

Мене фільм змусив задуматися над тим як це — бути покинутим в дитинстві? Впевнена в тому, що це несе багато негативних наслідків.

Хлопчик відчував себе покинутим він постійно закривався в шафі і малював чорно-білі малюнки.

Ось цього чоловіка в дитинстві покинула мати, сказала, що повернеться і не повернулась.

Інколи, здавалось, що він і є цим хлопцем…
Хлопцем, що малював ось такі малюнки. Які свідчать про те, що не дивлячись на апокаліпсис, йому ставало легше…

Мені здалося, що фільм про довіру, настільки сильну, що допоможе без страху пірнути в глибину, так… ніби тебе чекає не смерть, а нове народження…

Місія «переродження людства» справді лягла на плечі цієї родини.

Початкові данні з якими ми приходимо в цей світ надзвичайно важливі, підсвідомість памʼятає все, навіть те, що ми забули…

Можливо, цей допис вийде не зрозумілим, тому що я побачила цей фільм по своєму… Мені здається що ДНК несе в собі закодовану інформацію про увесь світ і ця інформація, вже, пережила всесвітній потоп та зникла в утробі землі… Але був один корабель що вижив…

Чи виживе цей корабель, щоб знову відродити життя ?

КАДРИ З ФІЛЬМУ :

Більше одного разу, навряд, захочете переглянути та, все ж, якби я забула сюжет то обовʼязково подивилась стрічку ще раз! :)
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ.