Про миттєву реалізацію на квантовому рівні

Ви коли-небудь замислювалися про те, що кіно – це не так безневинно, як здається на перший погляд, що персонажі, створені акторами, з часом починають жити власним життям? Я думав про це багато в останні 5 років. Наприклад, Арнольд зіграв Термінатора, тільки зображаючи робота. Сотні мільйонів людей візуалізували це, накачуючи образ енергією своєї уваги, і на повному серйозі сприймаючи його як робота = на астральному плані формується енергетично-інформаційна сутність, щось типу елементаля (але елементалі прийнято пов'язувати більше зі стихіними силами, тому назву її "квантовим големом"). Цей "голем" починає жити власним життям, окремо від актора, хоча не має власної свідомості, окрім тих характеристик, які були закладені в нього сценарієм, актором та енергією уваги глядачів.

Мій жарт на тему "Ми знаємо дуже мало про реальну історію світу" (термінатор вилазить із саркофагу мумії в піраміді, і в усіх інших саркофагах також термінатори – чекають свого часу):

Я почав з магічного погляду. Та про що кажуть нам сучасні фізики? В квантовому світі події не відбуваються поетапно. Вони відбуваються миттєво. Тому те, чого ви побажали (чи візуалізували), здійснюється в ту ж саму хвилину, як тільки ви про це подумали. Але, подібно експерименту з "котом Шрьодінгера", ми сприймаємо лише ту реальність, яку вирішили сприймати. Фізична реалізація в такому випадку залишається "замороженою" в нашій свідомості...

Приклад з саркофагами, наведений вище, цілком відповідає історії з котом Шрьодінгера (доки саркофаги не відкриті, моє ствердження про те, що там термінатори, а не мумії – цілком може відповідати дійсності).

☝🗯 І я от що подумав з цього приводу (додатково). В наш час передові вчені, квантові фізики, стали навіть більш віруючими, ніж попи і маги. Хочете мати незламну віру і в бога, і в чорта, і в магію, і в чудо – вивчайте квантову механіку. На мій погляд, це сама цікава наука нашого часу.

Повертаючись до ідеї "квантових големів". На наступній картинці ви бачите дівчину і чорного кота, які ніколи раніше не існували. Спершу їх ідея окреслилася в моїй свідомості, далі штучний інтелект втілив цю ідею в пікселях, усього лише в наборах нулів та одиниць... І доки у цієї картинки не було жодного спостерігача, вона залишалася тільки набором мертвих пікселів. Але з тієї секунди, як погляд першого спостерігача (мій) упав на цю картинку, вона стала чимось більшим, тому що отримала енергію моєї уваги, енергію світла, яку я випромінюю, як жива істота. З кожним новим поглядом інших людей, картинка буде отримувати все нові порції енергії, і в астралі формуватиметься все більш життєздатні та реальні "големи" цієї дівчини та кота.

Всі ці "големи" існують в астралі, і вже здатні діяти подібно програмам. Але що буде, коли певний образ отримає дуже багато енергії, переваливши у накачці за певну критичну масу? Ми отримаємо певну фізичну матеріалізацію в нашому світі.

Розповім одну історію з мого життя, про матеріалізацію візуалізацій. Якось в 2009 році, захопившись темою візуалізацій, я почав малювати. Серед іншого намалював гарну дівчину в одній білизні: вона сиділа на моєму дивані, грайливо поставивши одну ніжку на мою гирю. Зобразив в усіх деталях і мою кімнату: що на стінах, килим на підлозі (не полінувався змалювати саме візерунок мого килиму, а не просто якийсь килим)... З часом я сховав той малюнок у далеку папочку, і з роками забув про нього.

Році у 2013-му привів до себе додому одну красуню, ми дуже добре провели час разом, а також і напилися вина понад усяку розумну межу. У веселому настрої вона прицурпелила мою гирю від вікна до дивану і, зрозумівши, що окрім переносити її з місця на місце, їй більше не під силу нічого з нею зробити, просто побідоносно поставила на неї ніжку (мовляв "Ти така непідйомна, але я все-рівно тебе попираю!").

На той момент я навіть не згадав про свій малюнок, тому таке неповажливе поводження з моєю гирею викликало в мене, поряд з веселухою, і деяке приховане обурення (правда, не до того, щоб робити дівчині якісь зауваження, я все ж таки не молюся на гирі). Не згадав я про малюнок і в найближчі місяці. Лише згодом, збираючись якось у ліс, і перебираючи свої старі папери, які можна було б спалити на кострі, я натрапив на малюнок, і в мене, мабуть, відвисла щелепа, бо я згадав, що це вже давно і збулося. Малюнок той я спалив у лісі. Може, й даремно, але то був період, коли я прагнув до перезавантаження життя і багато що хотів "обнулити".

Але ж зрозуміло, що дівчина не матеріалізувалася в реальному світі через той малюнок (хоча б тому, що коли я його малював у 2009 році, їй вже було за 20). Та все ж певна рольова модель відпрацювалася, тому тут є над чим порозмірковувати.

Як стверджують квантові фізики, все, що ми уявляємо, вже матеріалізується на квантовому рівні. Я думаю, що наполегливе повторення цієї практики призводить до матеріалізації не через саму важливість наполегливості та впертості, а просто тому що з кожним повтором ми даємо образу нову порцію енергії, і так знову й знову, доки образ не накопичує достатньо енергії для втілення. Тож будьте наполегливими і ніколи не покидайте своїх мрій.

P.s. Назва "квантовий голем" мені не дуже подобається, думаю вона ще не остаточна (просто сформульована нашвидкоруч, бо для початку ідею непогано хоч якось окреслити). Але "голем" асоціюється більше з чимось поганим і зловіщим, тому хотілось би інше формулювання. Якщо у вас є якісь додаткові ідеї з цього приводу, не соромтеся поділитися в коментарях.

✍ Богдан Карасьов, 18 листопада 2ᛟ23 р.

P.s. У цієї публікації включено бенифіціарські: 25% для @ukraine-steem