Все правильно написав, я також переконався багато разів з життєвого досвіду.

Напр., якось у мене була коханка, у якої була донька 4 з половиною роки, і вона її жахливо опікала. Навіть не дозволяла їй самій налити воду з бутилки. А дитина бува чогось наїсться такого, що через кожні півгодини бігає і просить: "Хочу пити". Подруга жахливо психувала, що доводиться самій щоразу наливати, чи ще щось таке робити. Я їй багато разів казав, що треба давати дитині простір, та це не діяло.
Якось я сидів сам на кухні, не памятаю де була подруга, а дитина прийшла і попросила пити. Я м'яко сказав їй: "Бери бутилку...стакан, обережно...відкручуй кришку..." І так далі, і ти не уявляєш як та дитина зраділа!) Ніяка вона була не "безрука", спокійно налила собі, напилася мінералки...зате як повеселішала, аж просіяла. Я цей момент досі памятаю, що їй було надзвичайно приємно зробити щось самостійно. Так я поводився у відношенні неї і надалі.

Якось було пройшло років 5, я вже не зустрічався з її мамою, йшов через їхній двір, а дівчинка впізнала, підбігла і обійняла мене з такою великою теплотою. Дуже несподівано це було (батько в неї живий, і вони на той момент знову жили всі разом, тож вона чудово розуміла, що я не її тато).