You are viewing a single comment's thread from:
RE: «Дев'ята брама» (1999)
Спершу можемо пограти в ту гру з віршиками, бо трохи пізніше я уже планую публікувати їх постом. Якщо не хочеш, то варто уже зараз сказати, щоб я знав. Я просто думаю, це найзручніший спосіб швидко повернути тебе ближче до вершини піраміди.
Стосовно розбору символів уже бачу, що тут для мене надто мілко навіть з ноутбука. Треба скачувати на комп, і там збільшувати. Та можна спробувати. Я ніколи раніше не приділяв особливої уваги саме естампам, окрім того, що можна було встигнути роздивитись в самому фільмі.
Я не особливо зрозуміла за віршики :)
Якщо тобі цікаво я можу підтримати, якщо зрозумію що ти від мене хочеш, але вершина загальної піраміди не моя ціль:)
Жертва є і в фільмі. Я люблю звертати увагу на ось такі речі.
Це якщо твоє слово естампам - те що я називаю гравюрами.
Так, це відповідність карті таро "Повішений", і на одному з естампів є таке зображення. Тобто, це знак, що герой на вірному шляху і "в грі".
За віршики я пояснював там де ти запитала, що таке рефлексія. Можливо, пропустила відповідь, через багато повідомлень. А якщо не пропустила, але залишилось незрозуміло, то не буду тебе мучити по темі віршиків, хрен із ними. Що я від тебе хочу, в принципі, можна ще було б розтлумачити, та силувати на гру, це вже буде не гра. Тож може змінимо тему остаточно на естампи, якщо хочеш.
Ніби все прочитала. Але могла й загубити.
Віршики я люблю. Віддайся потоку. 😆
Я тебе лише запитала чи знаєш ти кабалу:)
Кабали я майже не знаю, якщо не рахувати Таро, які мають з нею дуже тісний звязок. Моя основна пристрасть (в езотериці) це руни, а потім таро і астрологія.
P.s. Це ти віддайся 😆 потоку.
Я теж не знаю. От же, з чоловіками треба завжди підбирати слова.
А з жінками по типу не треба? Можна говорити все, що завгодно, ніхто не ображається на дрібниці, ніхто не чіпляється до фігури мови, ніхто не реагує гіпертрофовано на безобидні жарти.
Мабуть також треба, не знаю, тобі краще знати.
Порадь мені ще якийсь фільм.
Ось ще із моїх улюблених (але не подумай, що у мене настільки однобокий смак. Це якщо хочеш щоб вони продовжили і поглибили роздуми саме по вже початій темі):
"Кільце нібелунгів" (2004, з Крістаною Локен).
"Беовульф" (з Ангеліною Джолі).
Цифрова Джолі (бо це цифровий фільм) грає матір демонів, накшталт Ліліт.
Крістанна Локен грає Брюнхільду (валькірію, яка заради кохання пожертвувала безсмертям і стала просто королевою Ісландії, хоча в фільмі саме цей аспект не висвітлюється, маючи на увазі, що люди і так знають міф).
Обидва фільми на перший погляд виглядають як просто пригодницькі і наповнені магією казки, проте при перегляді виявляють багато глибокого сенсу, і як їх передивлюся, то можу потім обдумувати це тиждень, і нічого більше не хочу дивитись. Бо тут також присутня ідея Шляху героя, але в даних фільмах герої, на відміну від цинічного Корсо, сходять з власного Шляху заради золота і слави, і через це розгортається драма всієї їхньої долі.
Всього один спойлер: у середньовічному світі, де немає ні звязку ні комунікацій, як у нас, Зігфрід із Бургундії і Брюнхільда аж із Ісландії, знаходять одне одного, слідуючи обоє за падаючим метеоритом, і зустрічаються біля його кратера.