День 50: стало краще — Day 50: it became better

Доброго ранку, шановна спільното!

Наче потрошку у мене починає все виходити, і з режимом, і з дієтою, і з роботою. Не все, не одразу, але потроху починає. Звісно, великий соблазн все закинути, бо ну його набіг, як все важко, але поки що тримаюся. Пінгвін дуже допомагає. З понеділка планую почати потроху знімати лайф контент, поки що без поняття, як, але вже треба, наче блог готовий.

Озирнулася я на всі боки, подивилася, як інші це роблять, подивилася, що мені подобається, а що ні, що я собі візьму, що відкину. Наче розбирала інформацію. Подивимося, що з цього вийде. Має вийти щось пристойне, ну, я на це сподіваюся. Сьогодні сподіваюся що ще встигнемо зганяти в епіцентр, у нас це називається "поїхати за паперовою продукцією". Треба купити серветки, туалетний папір, серветки для прибирання за песиками, коротше, реально багато паперової продукції. Час від часу їздимо, і забиваємо цим добром половину балкона. От зараз як раз все майже закінчилося.

Радію, що більш менш в мене стало трошки легше з тривожністю, що вона припинила жерти мене з хвоста. Це особисте досягнення. Лишилося ще трошки спростити ставлення до життя, і буду майже нормальною людиною. Останнім часом вдалося навіть трошки скоротити антипсихотіки, але цьому радіти марно, це ненадовго, рівно до того моменту, як мій мозок викине черговий коник. Але хоч тимчасово.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

It seems like everything is starting to work out for me little by little, with the regime, with the diet, and with work. Not everything, not immediately, but little by little it is starting to. Of course, there is a great temptation to throw everything away, because it has come, how difficult everything is, but for now I am holding on. Penguin is helping a lot. From Monday I plan to start shooting life content little by little, so far without a clue how, but it is necessary, as if the blog is ready.

I looked around in all directions, looked at how others were doing it, looked at what I liked and what I didn't, what I would take for myself, what I would throw away. It was as if I was sorting through the information. Let's see what comes of this. Something decent should come of it, well, I hope so. Today I hope that we still have time to drive to the epicenter, we call it "going for paper products". We need to buy napkins, toilet paper, wipes for cleaning up after the dogs, in short, a lot of paper products. From time to time we go, and we clog half of the balcony with this stuff. Now it's almost all over.

I'm glad that more or less my anxiety has become a little easier, that it has stopped eating me from the tail. This is a personal achievement. All that remains is to simplify my attitude to life a little, and I will be almost a normal person. Recently, I have even managed to reduce my antipsychotics a little, but there is no point in rejoicing about this, it will not last long, just until my brain throws out another grasshopper. But at least temporarily.

With love, your Foxy