Книжковий хробачок, огляд 14: Піранезі - Little bookworm, review 14: Piranezi

Доброго ранку, шановна спільното:)

Зараз буде не книжковий допис, а буквально крик душі:)

Зізнаюся, спочатку я хотіла закрити книгу і ніколи більше її не відкривати. Я полюбляю динамічну читанку, з розвитком героїв, а книга мені нічого такого не запропонувала, ні через 50 сторінок, ні через 100, ні через 150.

На другий день читання мені почали снитися жахи. Мені снилося, наче це я блукаю нескінченними коридорами замість Піранезі, і що там нема геть нічого, самі лише статуї і вода. А, так, і ті три альбатроси, що дали назву року у щоденнику Піранезі.

Врешті решт майже наприкінці книги я зрозуміла, що це я таке читаю. Та це ж nothing box! Тобто вона повинна дуже сподобатись моєму чоловікові, він таке любить. Якщо ви не знаєте, про що я говорю, то ось вам відео, будь ласка, витратьте 15 хвилин, подивіться:) Я вам гарантую, що посмієтеся та гарно проведете цей час:)

Тож, Піранезі. Ось я зараз збираюся написати, про що книга, та й розумію, що це майже нездійсненно, але я спробую.

Чоловік на імʼя Піранезі (так ми знаємо його спочатку) мешкає у дуже дивному місці. Як я зрозуміла, це певна структура, наче палац, у якому безліч кімнат. Він говорить про кімнати, які розходяться по різним сторонам світу, про статуї, які в них стоять, про затоплені морем зали, про птахів, що живуть та будують гнізда.

Цей чоловік веде щоденники свого життя. Рік, який він описує, він назвав «роком, коли до залів прилетів альбатрос». Спочатку він нумерував роки, проте швидко зрозумів, що тоді вони зливаються у нього в памʼяті. Він описує усе, що з них відбувається, а відбувається з ним небагато, адже це просто безліч порожніх або майже порожніх залів, по яких він мандрує, та й все.

У будинку є іще один чоловік, Піранезі зве його Однодумцем. Час від часу він з ним зустрічається, проте лише раз на тиждень, і Інший весь час зайнятий якимись своїми дослідженнями.

З самого початку читання у мене виникло питання. А що ж вони так їдять?! Та з часом Піранезі згадує, що його годує будинок, або ж Однодумець. Піранезі вважає, що дім набагато більше дає іншому, бо той геть безпорадний, не сушить водорості на зиму, щоб мати вогонь, та не робить взагалі нічого, що могло б забезпечити його виживання.

Та згодом Піранезі дізнається, що існують іще інші люди, і наступну людину він зве Шіснадцятий. Шіснадцятий, бо окрім нього самого та іншого він раніше знайшов ще 13 скелетів у будинку. Піранезі ще потрібно буде дізнатися, хто такий Шіснадцятий та звідки він приходить.

Залишу ту трохи інтриги, бо може комусь буде дійсно цікаво прочитати книгу самому. Щодо мене - це виявився абсолютно не мій формат.

Мало того - чесно кажучи я вже досить довго думаю про те, як мені все це "розчитати" назад, бо рідко коли я б воліла взагалі не стикатися з книгою. Я пишу цей допис десь через місяць після того, як прочитала книгу, і досі маю її післясмак, і він якись депресивний. Воно потроху стає легше, і я могла б сказати, що сподіваюся, що зрештою я все те забуду, але моя память побудована таким чином, що я нічого не забуваю.Моя лікарка каже, що це подарунок від психозу. Добре, але окрім корисної я памʼятаю збіса багато взагалі непотрібної або гірше - неприємної інформації, якої рада була б позбутися.

Чому мене цу навчило? Навчило тому, що врешті решт треба вибудувати в собі звичку все ж таки закривати книгу, яка не подобається, а не битися до кінця, щоб все ж таки поставити галочку "прочитано".

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community :)

Now it will not be a book post, but literally a cry of the soul :)

I admit, at first I wanted to close the book and never open it again. I love a dynamic reader, with the development of characters, and the book did not offer me anything like that, neither after 50 pages, nor after 100, nor after 150.

On the second day of reading, I started having nightmares. I dreamed that I was wandering through endless corridors instead of Piranesi, and that there was nothing there, only statues and water. Oh, yes, and those three albatrosses that gave the name of the year in Piranesi's diary.

In the end, almost at the end of the book, I realized that it was me who was reading this. But this is nothing box! That is, my husband must like her very much, he loves it. If you don't know what I'm talking about, here's the video, please take 15 minutes to watch it:) I guarantee you'll laugh and have a great time :)

So, Piranesi. Now I am going to write what the book is about, and I understand that it is almost impossible, but I will try.

A man named Piranesi (as we first know him) lives in a very strange place. As I understood, this is a certain structure, like a palace, which has many rooms. He talks about rooms that diverge on different sides of the world, about statues that stand in them, about halls flooded by the sea, about birds that live and build nests.

This man keeps diaries of his life. He called the year he describes "the year when the albatross flew into the halls." At first he numbered the years, but quickly realized that then they merged in his memory. He describes everything that happens in them, and not much happens to him, because it is just a lot of empty or almost empty halls through which he travels, and that's all.

There is another man in the house, Piranesi calls him One-Minded. From time to time he meets with him, but only once a week, and the Other is always busy with some research of his own.

From the very beginning of the reading, I had a question. And what do they eat like that?! But over time, Piranesi remembers that he is fed by the house, or the One-Minded One. Piranesi believes that the home gives much more to the other, because the latter is completely helpless, does not dry algae for the winter in order to have a fire, and does nothing at all that could ensure its survival.

But later Piranesi learns that there are other people, and he calls the next person the Sixteenth. The sixteenth, because in addition to himself and another, he had previously found 13 more skeletons in the house. Piranesi still needs to find out who the Sixteenth is and where he comes from.

I will leave a bit of intrigue, because maybe someone will be really interested in reading the book for themselves. As for me, it turned out to be absolutely not my format.

Not only that - to be honest, I've been thinking for quite a long time about how to "read" all this backwards, because it's rare that I'd rather not come across a book at all. I'm writing this post about a month after reading the book, and I still have the aftertaste, and it's kind of depressing. It's getting easier little by little, and I could say that I hope that eventually I will forget it all, but my memory is built in such a way that I don't forget anything. My doctor says that this is a gift from psychosis. Okay, but in addition to useful information, I remember a hell of a lot of generally unnecessary or worse - unpleasant information that I would be glad to get rid of.

Why did tsu teach me? It taught me that, in the end, you have to develop the habit of closing a book you don't like, and not fight to the end to check "read".

With love, your Foxy