Про дереалізацію і ПТСР — About derealization and PTSD

Доброго ранку, шановна спільното!

Почитала вчора ось таку книжечку про дереалку та деперсоналізацію. Тішить, що психіатрична література починає виходити українською, в тому числі така, яку може почитати пересічна людина і щось там для себе зрозуміти. Прикольна свіжа інформація, зокрема і для себе дещо винесла. В мене ці стани не є постійними, зазвичай зʼявляються, коли накриває чергове загострення. Ну і як зазвичай приємно дізнатися, що ти не один такий. Звісно не радію за проблеми інших людей, просто приємно знати, що ти не зовсім кончений:)

Якщо вже така тема - знову міняю психотерапевту. Цього разу вже на клінічного психолога, який працює суто з ПТСР. Штука в тому, що таких травматизацій за життя у мене накопичилося кілька, і вони зʼявилися ще навіть до війни, і проблема полягає в тому, що всі психотерапевти, з якими я досі працювала єдине, що могли мені дати - це ретравматизацію раз за разом. Ну триндець, краса. Шкода, що пройшло забагато часу, перш ніж це нарешті дійшло. Ми доходили до певної точки в терапії, доходили до цих подій (а це було не дуже важко. Як я вже сказала, таких ПТСР в мене кілька, і один дууууже пролонгований, інший - одна подія. Так ось, до пролонгованого реально не важко дійти). І далі завжди траплялося те саме. Розвʼязати проблему ми не могли, а ось спровокувати мені наново ті самі стани, нічні жахіття і решту "приємностей" - запросто. Тож зараз ми з чоловіком вирішили шукати іншого спеціаліста і пробувати інші підходи. Я чесно кажучи хотіла все кинути і лишити як є, але чоловік проти, бо бачить, що це мене продовжує руйнувати.

Поки що на цій ниві класним рішенням було замінити спеціаліста на такого, хто працює з античними людьми. Це ми зробили після того, як в одну з моїх госпіталізацій у психіатричний стаціонар на мене зібрали консиліум лікарів, і мене там дуже довго мучали, потім мене довго мучали місцеві клінічні психологи, і окрім мого рідного шизоафекту спочатку виставили підозру на синдром Аспергера, а потім впевнено сказали "мадам, ви у спектрі". Насправді це було прикольне відкриття, яке дуже багато чого пояснило і багато чого змінило. І після року роботи з психотерапевткою, орієнтованою саме на це я стільком речам навчилася давати раду - це щось з чимось. Але тут вже таке, навчилися і навчилися. А от з наслідками глобальних травм треба щось робити, бо вони сформували такі адаптаційні реакції (і багато чого ще), що жити з цим, мʼяко кажучи, не айс.

Ось така вийшла сьогодні розповідь, а почала ж з книжки:) Ну таке, нереалізація це теж цікаво.
З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Yesterday I read this little book about derealization and depersonalization. It's nice that psychiatric literature is starting to be published in Ukrainian, including the kind that an average person can read and understand something for themselves. Cool fresh information, in particular, I learned something for myself. These states are not permanent for me, they usually appear when another exacerbation is over. And as usual, it's nice to know that you're not the only one. Of course, I'm not happy about other people's problems, it's just nice to know that you're not completely finished:)

Since this is a topic, I'm changing psychotherapists again. This time, to a clinical psychologist who works exclusively with PTSD. The thing is that I have accumulated several such traumas in my life, and they appeared even before the war, and the problem is that all the psychotherapists I have worked with so far could only give me retraumatization over and over again. Well, that's great. It's a shame that it took too long before it finally happened. We reached a certain point in therapy, reached these events (and it wasn't very difficult. As I said, I have several such PTSDs, and one is very prolonged, the other is a single event. So, it's really not difficult to reach prolonged). And then the same thing always happened. We couldn't solve the problem, but it was easy to provoke the same states, nightmares, and other "pleasures" in me again. So now my husband and I decided to look for another specialist and try other approaches. Honestly, I wanted to quit and leave it as it is, but my husband is against it, because he sees that it continues to destroy me.

So far, a great decision in this field has been to replace the specialist with one who works with ancient people. We did this after a council of doctors gathered for me during one of my hospitalizations in a psychiatric hospital, and they tortured me there for a very long time, then I was tortured for a long time by local clinical psychologists, and in addition to my native schizoaffect, they first suspected Asperger's syndrome, and then confidently said "madam, you are on the spectrum." In fact, it was a cool discovery that explained a lot and changed a lot. And after a year of working with a psychotherapist focused on this, I learned to cope with so many things - it's something with something. But here it is, we learned and learned. But with the consequences of global traumas, something needs to be done, because they have formed such adaptive reactions (and much more) that living with it, to put it mildly, is not easy.

That's how the story came out today, and it started with a book :) Well, non-realization is also interesting.
With love, your Foxy