Рік малого суднодходства та інші забавки

Рік малого суднодходства та інші забавки

Наш будинок стояв біля балки, якою звивався вужиком невеличкий рівчачок, десь по коліна, десь глибше, і орієнтовно стільки ж болотистого дна. Через нього був розкинутий маленький місточок. Якось мене з нього вітром здуло у воду. Зненацька сильно повіяло протягом декількох секунд. Більше такого ніколи не зустрічалось. Добре що якийсь рибалка був поряд і виловивв мої капці, що попливли собі далі.
Ще через нього можна було навпростець пройти до школи. Так воно виходило, спус із гори, рівниною і знову на гору. Не те щоб то велика гора, та яка була.

Однією весною розлилися не круті бережечки, води стало значно більше. Чвакало там теж добре. І шо значить комусь придумалось учудить. Склепали старші хлопці пліт. Такий може півтора на півтора метри, як палета, більшу частину підн ним, як плавуча основа, схожа на великий пончик, прилаштовувалась камера із трактора. Тільки все вона не покривала, тож невелику смужку прямокутну для балансу, зашурували пеньочками. Не зовсім воно було зугарне й зграбне, та пливло собі по троху. Хотілось на ньому повправлятись, аж із штавнів вистирибувалось. Тільки така нагода випадала не часто, бо власник його сами тим бавився, тож вради годи, коли менше було охочих, можна було трохи погойдаться. То була втіха номер один.

Друге судно, так би мовити, було довге, бо складалось із колод, дерев що росли обабіч берега. Було зроблено так шоб плило. Тож майже було утоплено уводі, й вода побризкувала на ноги, але все одно воно трималось на поверхні й брало на борт пасажирів. І мене якось покатало. Треба було добряче штовхать від дна жердиною.

Отак раз доштовхали, там хтось вже рубає молоденьку вербу (чи не вербу, шо там воно росло). А власник довгого плоту, накинув на неї мотузку, і потроху затягує у воду, віддаляючиь своїм судном і натягуючи мотузку, і ось уже воно перетворюється в трал. Тягне потроху колоду водою, яка згодом стане додатковою площею.

Отак і бовтались туди сюди на маленьких із великих. А болота там теж було багато й ноги, ноги звичано мокрі. Але як веселою. А оди парубок жив на іншій горі, той що погонич великого плоту, тільки вони близенько до каналу була, тож це було майже казково для такої пригоди, спуститись, віддать швартові і буль буль, шур шурх, декілька сотень метрів корисної радості.

Літо пройшло, настала зима, бо шо восени було не пригадую.

Жага до забавок продовжувала жити й рівчачок заманював молоді серця. Тож пригода продовжувалась, як крига сквала поверхню. Було добрячих сантиметрів пятнадцять, може більше чи менше, це вже як навпіл із фантазією та бувальщиною.

Ходили на кризі. Старші, там вже орудували раніше, тож вирубали в льодовві великий прямокутник чи раздше квадрат. І вздовж трохи розчистили, але запас ходу був не великий може декілька метрів.

Посеред крижаного плоту була дірка, в ней стромлялась палиця і так потроху чукикали туди сюди, або від країв відпихались. Як багатенько налазило, вона наче притоплювалась. На довго тієї радості не вистачило. Якісь декілька днів.

Ще катались на санчатах. У легіня із старших класів були такі брутальні шо аж зашкалюєю. Важкі і здоровенні, бо товсте залізо, а дуги ковзальні із билець ліжка. Ото називається любиш кататься, люби й санчтка тягать. Радість була в тому, що навіть без снігу по замерзлому сушняку вони добре гуркотіли, тож як не як, а випадала спробувать нагода й мені. Пливе одначе, тільки залиша добрячі борозни.

Покатались і повернулись до криги, бо пришов час нової забавки. Пліт було розкроєно на дев`ять квадратів. Вони похитувались. А ми стрибали по черзі із одного краю на інший, потрібно було преплигать по квадратах, із одного краю на ішних. Орієнтовно від берега до берега. Вони коливались, рухалсь під вагою тіла, яко стояти йшли під воду і ставали слизькущі від налинутої води, або коли відлига приходила (чи воно таке було?).
Хто падав, з того сміялись, та по суті всі сміялись, бо позитивно було то все. Можна було вважати, що день вдався, якщо ноги й штани до темноти були сухі. Потім розбрідались по хатах.

Гринджоли не бджоли

Відносно безпечнішим заняттям були гринджоли. Це шось для лінивих, хто на коньках не вміє кататься, та й високо. То, якщо спрощено пояснити, до бралась кришка від табуреточкий й до неї ковзанярські леза прикручувались. Робились борти, для безпеки. Стелилось шось тепле й м`якеньке, щоб туди ставати навколішки. Ще требу було мати добрячі палиці, на кштал лижних, але коротших і гострячки зграбніші, шоб добре мало щеплення для відштовхуваня. Й гасали так, шо аж лід гудів (коль тоненький був). Просто катались або грали в квача, як на малому рівчачкові, де плотами ходили, так і далі по руслу, де було плесо, там і людви більше приходило й розгон можна було зяти добрячий. Хіба віте писок прасував час від часу, бо воно близько до поля, а там ні затишку нічого. Із плюсів сухіші ноги.

Клійонка

А коли сраці не сиділось на місці і санчата не тішили - клі клі клійонка приходила на допомогу. Така цупкентка, щоб м`якушка відчувала кожен горбик, кожну ямку. А старші родичі розповідали, що для такого діла, ліпили із кінського кізяка велику миску, вона замерзаа й гасали. Хоча ще старші родичі, ділились спогадами про молодість, то їм не доводилось сідлать морожені кізяки, і мені не хотілось, бо ніхто того не робив. Тай добро те, насправіді рідкісне було.

Тому клійонка - дешево, весело й сердито. Клалась на сніжок, зверху власне гузно і згори несла його із вітерцем. Як снігу було мало, тоді трохи покректували, але шурхотіли.

_{Зображеня у дописі згенеровано за допомогою duck.ai і є ілюстративними, бо не передає повною мірою бажане.}