Буковель 2026

Літо - чудова пора для дітей, коли немає навчання і є достатньо часу для улюблених розваг. Протягом літніх канікул батьки намагаються подарувати своїм діткам незабутні враження. Даринка мріяла поїхати у Буковель і я дуже хотіла реалізувати цю мрію якнайшвидше, ще на початку літа, щоб у нас залишилося достатньо часу на інші подорожі.

У своєму плануванні ми найбільше залежимо від нашого тата. Він більше не працює за позмінним графіком, а це означає, що тепер він на роботі кожного дня з понеділка по п’ятницю. Але оскільки робота у нього відповідальна, то впевненості у тому, що вихідні будуть вихідними немає, тож ми до останнього не знали чи будемо кудись їхати саме цього вікенду.

Зорі склалися так як треба і у четвер наш тато подзвонив з хорошою новиною, що ці вихідні ми проведемо у Буковелі. Часу на підготовку особливо не було, готель також довелося обирати нашвидкоруч. Ми швиденько поїхали до магазину, який ще у ту, доволі пізню, годину був відкритий, і придбали нову валізу.

Це не надто велика валіза, адже наш відпочинок триватиме лише два дні. Обійшлася така покупка нам у 2100 грн.

Перша половина п’ятниці для мене пройшла у різноманітних підготовчих клопотах. Я зібрала в дорогу все, що тільки могла передбачити. Але й домівку залишити як-небудь я не могла. Мені потрібно було поприбирати в кожній кімнаті, все помити і поскладати. І лише після цього я могла залишити свій дім на два дні.

В другій половині дня з роботи повернувся наш тато. Речі було зібрано, тож ми все гарненько перевірили, перед тим як залишити квартиру, і пішли до машини.

Попереду нас чекало 130 км мальовничої подорожі. Подорожі, в якій з кожним кілометром краєвиди будуть ставали все гарнішими, повітря все чистішим, а настрій все кращим. Я дуже люблю гори. Можливо я не прихильниця походів, дертися по стрімких схилах, брати щоразу все вищу гору. Але я люблю бути в горах, перебувати в їх оточенні, вдихати їхній запах на повні груди. А ще гори для мене - це спогади. Спогади з моєї юності.

Дорога тривала приблизно 2,5 години і ввечері ми прибули до нашого готелю.

Виявилося, що його побудовано на стрімкій горі, а це означало, що зайвий раз повертатися з міста в готель мені точно не захочеться.

Ми швиденько поселилися. Готель справив хороше враження: гарно оздоблені коридори, просторий ресепшн, хороший ресторан, критий паркінг, тихий новенький ліфт, дуже хороше подвір’я з розвагами для дітей, з наявністю басейну. Загалом відпочивати можна було вже тут, але це не було нашою метою.

Після поселення ми залишили свої речі в номері і відразу пішли в ресторан повечеряти. Після вечері ми трохи подосліджували подвір’я і, оскільки вже темніло, хутко пішли в місто. Нам нетерпілося якнайшвидше розпочати прогулянку Буковелем. А ще ми дуже хотіли десь випити кави, бо того дня зовсім не було часу на це.

Ми спустилися з гори і трохи пройшлися містечком. Сонце зовсім сховалося за обрій і настала справжня ніч. Подув добряче прохолодний вітер. Воно і не дивно, адже в горах завжди холодніше, ніж на рівнині. Різноманітні заклади вже були зачинені або саме зачинялися. Як не дивно, але нам не вдалося знайти місцину в Буковелі, де б ми випили кави. Остання надія була на невеликий магазин поблизу нашого готелю на зворотному шляху. Не зважаючи на напис, який закликав заглянути в магазин та скуштувати ароматного напою, кави нам випити в цей день таки не судилося. Там саме віддали апарат в ремонт. Що поробиш, мабуть і не треба пити цей напій на ніч. Зважаючи на пізню годину, ми чемно пішли в наш номер вкладатися в ліжечка.

У суботу вранці ми прокинулися раніше і після сніданку попрямували на подвір’я готелю, де Даринка хотіла скористатися дитячим майданчиком, а ми краще розглянути краєвиди при денному світлі.

---

Після цього ми вирушили на заплановану тривалу прогулянку Буковелем. Для того, щоб швидше потрапити до найвідоміших місць курорту, ми скористалися безкоштовним автобусом, який щогодини курсує вздовж всього Буковелю. Сівши на кінцевій зупинці, ми вийшли біля аквапарку "Мавка".

Проте сам аквапарк відвідувати ми не планували. А пройшли трохи далі в напрямку колеса огляду.

Тут неподалік розташований відомий парк "Гуцул ленд".

Цей парк заслуговує на окремий допис, тому тут я не буду зупинятися на ньому. Скажу лише, що там ми провели приблизно пів дня.

Після парку ми пішли прогулятися біля Озера Молодості.

Озеро Молодості є рукотворним. Його спорудили спеціально для відпочивальників, щоб перетворити Буковель із гірськолижного курорту на всесезонний туристичний об’єкт. І воно справді вдалося на славу. Тут завжди багато людей. Хтось катається на катамаранах, хтось купається, а хтось приймає сонячні ванни на березі.

А ще тут проживають ось такі велетенські білі амури.

Прогулянка вздовж озера під променями пекучого сонця втомила нас і ми сіли відпочити, випити кави та поласувати морозивом.

Тут ми стали свідком як кілька відчайдухів стрибнули з височенної вежі. Ох, цей банджі-джампінг! Один стрибок мені навіть вдалося зловити на фото. Там дівчина скакала і знімала себе, тримаючи селфі-палку в руках. Чого не зробиш заради контенту та підписників!

Далі нас чекав пішохідний центр курорту з великим базаром, безліччю крамничок, каруселями, ігровими майданчиками та багато чого іншого.

День був насиченим і ми не зчулися як настав вечір. Повечеряли ми у піцерії "Дон Япон". Варто зазначити, що тут нас дуже смачно нагодували.

Цікаво, що в якийсь момент наші з чоловіком телефони сповістили нас про повітряну тривогу. Я перевірила - і справді по всій території України було оголошено тривогу. По всій... крім Буковелю. Жодної сирени, жодного натяку на війну. Було якось дивно.

Після вечері ми ще трохи походили і знесилені поволокли ноги до готелю.

Наступного дня у неділю ми поснідали, трохи погуляли по подвір’ї готелю і, не гаючи часу, зібрали речі та вирушили в Яремче. Але ця частина поїздки теж заслуговує на окрему розповідь.

До зустрічі!