(Не)підготовка до свята

Незабаром Великдень - найбільше християнське свято. В нас його дуже шанують, а тому підготовка до Великодня пов’язана із силою-силенною клопотів. Проте цього року, вперше в моєму житті, ми майже не готуємося до Великодня. Якась незрозуміла смуга невдач не дозволяє цього зробити. По-перше, дитина ще хворіє коклюшем, а це забирає багато сил і в неї, і в мене. По-друге, у мене в хребті несподівано защемило якийсь нерв і тепер кожен навіть дрібний рух я роблю, долаючи величезний біль. Защемлення пройде, але на це потрібно кілька днів. А поки я в такому стані про якусь серйозну підготовку мова не йде.

---

Попри все чоловік сьогодні закоптив шинку, адже м’ясо було зготовлене наперед, не пропадати ж йому. Думаю шинка буде смачна. А от паску я пекти не буду, не буду ускладнювати собі життя, куплю готову. Далі буде видно, якщо стан дозволить, то може ще щось приготую.

Тим часом наша боротьба з коклюшем триває. Нападів кашлю у Даринки стало менше і вони більше не закінчуються блювотою. Тому, думаю, дитина поволі одужує. Цього тижня я її ще не давала до школи, ми вчимося вдома. Домашнє навчання - сумнівне задоволення. Ми сідаємо вчитися, потім робимо перерву на мультик, потім знову навчання, потім треба трохи погуляти, а ще обід і вечеря. Так наше навчання розтягується на цілий день. Коли дитина ходить до школи, тоді набагато легше. Вона приходить зі школи, ми робимо домашнє завдання і ми обоє вільні.

Ну і закінчу я веселою пригодою. Вчора ввечері наше телятко, яке вже добряче підросло, якимось незбагненним чином самостійно втекло із стайні. Це було справді весело. Воно було дуже кумедним, адже це його перший вихід у великий світ. Воно стрибало, бігало і обнюхувало все, що траплялося на шляху. А ще лякалося від будь-якого стороннього звуку чи нашого різкого руху. Ми йому дали досхочу погуляти і потім запросили на своє місце.

На сьогодні все. Веселих свят цього року, як і минулого, бажати немає змісту. Тому я побажаю вам мирних і спокійних свят!