Церква Агіа Кіріакі (місто Пафос, Кіпр)

Хочу вам розповісти і показати одне місце в нижній частині Пафоса (Кіпр). Зараз його знають як церкву Святої або Агіа Кіріакі (Панагія Хрисополітісса). Вона стоїть прямо всередині великої археологічної зони, яка входить до списку об’єктів ЮНЕСКО. Але важливо розуміти, що це не просто церква. Це ціла ділянка землі, яку використовували і перебудовували майже дві тисячі років. Тому там усе виглядає як мішанина з різних часів: десь залишилися шматки стін, десь лежать уламки колон, видно стару кам’яну кладку, місцями є залишки підлоги з мозаїкою, і поруч — звичайна діюча церква. Усе різне і трохи криве, без спільного стилю. Але скоріше за все, давнім руїнам так і належить виглядати.

Вхід.

Місто Пафос існує ще з античних часів коли воно було одним із важливих центрів Кіпру в епоху римської імперії. Цей район був цілком звичайним для міст того часу: вулиці з будинками і громадськими будівлями. Потім почало поширюватися християнство, і місто поступово почало мінятися. Старі споруди не зникли одразу, але поруч з ними почали з’являтися перші християнські храми. Саме тут у пізній античності збудували велику базиліку, яку називають базилікою Хрисополітісси. За розкопками видно, що це була велика будівля з рядами колон, видно мозаїчні підлоги та різні приміщення поруч. Зараз від базиліки залишилися переважно “залишки основи”: фундамент, уламки колон, шматки стін і окремі ділянки кладки з каміння. Це якраз те, що видно навколо нинішньої церкви. Нічого не додавали й не створювали гарний вигляд, а залишили як є, щоб було зрозуміло як було влаштовано ту будівлю.

Знайдіть кота!

З часом базиліка зруйнувалася або прийшла в непридатність. Скоріше за все через землетруси і загальний занепад міста. Каміння частково розкрали місцеві жителі й використали повторно, частина споруд просто зникла, але місце при цьому не перестало бути релігійним. На території з’явився більш компактний храм, і він уже став основою нинішньої церкви. Його багато разів ремонтували, добудовували, але при цьому він завжди залишався “вбудованим” у старий кам’яний масив. Стіни тут товсті, кладка груба, а сама архітектура виглядає максимально простою й утилітарною, без спроб створити красу заради краси.

Церква взагалі не відокремлена від розкопок. Кам’яні стіни всередині це не декоративна “стилізація під давнину”, а справжня стара конструкція. У деяких місцях видно ніші, які колись могли бути вікнами, прорізами або місцями для ікон. Є ділянки, де камінь відрізняється за кольором і за формою, і це одразу видає різні етапи будівництва та ремонтів. Де-не-де збереглися сліди старих розписів або ікон, але дуже слабко, т.к. виглядають як контури. Їх не стали перефарбовувати й приводити в адекватний вигляд, а просто залишили як сліди того, що тут було.

Контур дуже старої ікони.

Всередині нічого зайвого, як і належить бути у церкві. У центрі стоять звичайні дерев’яні стільці, а не вбудовані лави, ніби тут думають про те, щоб людям було зручно.

А от освітлення сучасне, у храм проведено електрику. Щоправда дроти прокладені відкрито по каменю, вентилятори прикручені прямо до стін. У принципі це не маскують, тому що мета не в тому, щоб створити “атмосферу давнього храму”, а в тому, щоб приміщення нормально функціонувало. Вівтарна частина відділена візантійським іконостасом. Він сам по собі не виглядає супер-давнім, але добре вписується в стару архітектуру.

Ікони там різного часу: є дуже старі й затерті, а є помітно новіші. Розставлені та розвішані вони без якоїсь певної логіки або симетрії, можливо додавалися поступово в міру необхідності.

Окремо кидається в очі різьблена дерев’яна кафедра для проповідей, яка закріплена високо на стіні. Вона явно зроблена пізніше, ніж сама будівля, і виглядає більш “роботою майстра” ніж грубий камінь навколо. На ній зображені євангелісти, і взагалі ця деталь добре показує, що церква тут не як “історичний об’єкт”, а місце, де реально проходять служби.

Поруч із цим може стояти, наприклад, різдвяний вертеп із сучасних матеріалів, тимчасово поставлений усередині давнього простору. Він виглядає навіть трохи чужорідно на тлі старого каменю, але в цьому є свій сенс: церква розвивається і змінюється разом із навколишнім світом.

До речі, фігурку новонародженого Ісуса я не виявив там, де він мав бути. Напевно він ще “не народився” до Різдва, незважаючи на те, що у Марії підозріло плаский живіт і маленькі груди. Окєй...

До речі, у мене до вас є пропозиція: перегляньте різдвяну серію “Містера Біна”. Це класика!

Кадр із серії "Містер Бін" про Різдво.

---

Ще в комплексі є бічні приміщення і невеликі каплиці. Це маленькі кам’яні кімнати зі склепіннями, окремими вівтарями, трохи облагороджені килимами й стільцями. Їх використовують для невеликих служб або приватних зібрань. Одна з частин, судячи з табличок і стенду англійською з написом “The Roman Catholic Church”, пов’язана з католицькою громадою.

Для Пафоса це нормально, одне місце може використовуватися різними християнськими громадами, без жорстких поділів на “своїх” і “чужих”. При цьому загальний характер інтер’єру все одно залишається східнохристиянським, з візантійською іконографією.

А зовні навколо церкви це не “церковний двір”, а археологічний парк Като-Пафос, який можна назвати залишковим ландшафтом давнього міста. Тому навколо храму лежать уламки колон, видно фундаменти та фрагменти стін, і все це не облагороджено, а просто збережено в тому вигляді як воно є.

Я відвідував це місце ще у 2018 році, тоді прохід по містках над розкопками був відкритий для всіх охочих, але з початку пандемії Коронавірусу це місце було закрите для відвідувань, включно з самою церквою. За словами місцевих жителів церква відновила роботу лише приблизно рік тому.

З цим місцем ще традиційно пов’язують сюжет про апостола Павла. Поруч знаходиться колона Святого Павла, яку в церковній традиції вважають місцем його покарання під час перебування в Пафосі. Навіть якщо не сперечатися про те, наскільки це історично точно, сама легенда зробила ділянку особливо важливою для християн. І по суті вона пояснює, чому релігійне життя тут не зникло повністю навіть тоді, коли місто втрачало своє значення.

Це таке місце, де розкопки і звичайне церковне життя існують поруч. На одній і тій самій ділянці в різні часи було все: спочатку античне місто, потім ранньохристиянська базиліка, пізніший храм, а зараз діюча церква. І найцікавіше, що всі сліди цих періодів видно одночасно. Нічого спеціально не ремонтували і не робили так, нібито все з однієї епохи.

Цією підлогою в церкві ходили мільйони людей.