ЯК ШВИДКО ПЛИНЕ ЧАС

Вітаю!
Інколи так і хочеться закричати : " Час не поспішай! Давай трішки будешьйти не в такому швидкому темпі".
А потім замислюсь і розумію, що раніше в людства не було стільки біганини за чимось не зрозумілим. Зараз ми живемо в такому часі, коли завжди потрібно кудись поспішати та й люди навкруги якісь інші.
До чого це я...

Минуло вже два роки як тата забрала триклята війна. Два роки...
По відчуттям ніби вчора сповістили, ніби вчора отримали той самий страшний дзвінок.
А по факту два роки, як немає. Розумію, це рідна людина і боліти буде досить довго , тільки от я не встигла побачити як пробігли ці два роки.

Вони в мене пройши в роз'їздах, зборів величезної купи документів та неймовірної витримки не послати деяких особ в сексуальне рабство.
В постійних ксерокопій, дзвінків і збору доказів щоб доказати свою правоту.
Ніколи б не подумала, що мені доведеться швидко вивчати закони необхідні і звйматися тим всим саме для доказу своєї правоти, адже по документах є розбіжність одні кажуть одне, а інші суперечать першим.

Так добре допис не про це...
Сьогодні була остання поїздка на нашому чудовому транспорті ( сподіваюся вона остання в цьому місяці).
В нашому місті видавали знову сім'ям загиблих і безвісти зниклим побутову хімію.
Все добре, досить гарний набір дають ( деякі позиції залищилися ще з минулого разу) , є один мінус їхати далеко.
Цього разу пощастило навіть сидіти в обидві сторони та якось так ми впоралися за три години.
Тому навіть досить швидко опинилися вдома.
Приїхали, а в нас відключили воду, якась аварія.
Тільки от обіцяли ввімкнути о п'ятій вечора, а от водою і не пахне на момент написання допису.

Тому сиджу читаю книжку і чекаю на появу води.
На цьому сьогодні все.

До зустрічі в наступних дописах