Полтавська порцеляна.
Вітаю, шановне панство! 💙💛
Спробую зробити допис в ранці - мені це не притаманно) Погано спала через чоловіка - його мучають болі і він стогне вночі. А ще дуже отікли ноги і крутять часто судоми. Він прокидається від тих судом і щоб не кричати від болю, просто матюкається. А який сон тут і йому, і мені? Не кажіть мені про лікарів, він до них не хоче йти на чергові есперименти по ліках.
Ну таке...буття. Воно у кожного своє.
Про що ж вам росповісти зранку коли ще нічого не трапилось? хм...
На тому тижні я вам показувала свої дитячі чашечки Полтавського порцелянового заводу.
https://steemit.com/ukraine-on-steem/@nobilisa/the-diary-game-moyi-novi-strochki-sogodni
То чому б мені не продовжити цю розповідь?
Останнє випалювання виробів там відбулося 2002 року і останні черепочки-недобитки вивозили аж 2022-го року. А 2015 року завод припинив фактичне існування. Пропрацював всього 26 років. Історія полтавської порцеляни нині збережена у виробах, а ще – у спогадах працівників.
1978 рік. Вироби полтавського фарфорового заводу
У червні 1964 року у Полтаві запрацював фарфоровий завод. В 70-х він виробляв 14 млн.штук виробів на рік.
Завод спочатку випускав тільки плоскі товари – глибокі та мілкі тарілки.
Основну частку продукції становив серійний посуд побутового призначення (чашки, тарілки, сервізи), але окрім цього, виготовлявся колекційний посуд (так, в 1974 році завод виготовив серію колекційного посуду, присвяченого 800-літтю Полтави), порцелянові статуетки й інші сувеніри.
На фото (високий чоловік у центрі) Білоус Володимир Іванович (22.01.1948 р., с. Оболонь Семенівського
району Полтавської області – 28.12.2003 р., м. Полтава). Скульптор.
1968 р. – закінчив Миргородський керамічний технікум імені М. Гоголя,
1973 р. – Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва.
З 1973 р. – мешкав у Полтаві, працював у художньо-виробничому комбінаті, на порцеляновому заводі.
1991–1998 рр. – головний художник Полтавського порцелянового заводу.
Згодом завод став виробляти чайні та кавові сервізи, набори для води, молочні та дитячі кружки, чашки, салатниці й сільниці – для цього до основного корпусу прибудували додатковий цех та дільницю лиття.
Після цих модернізацій також стали осучаснювати обладнання, придбавши піч Ленінградського інституту кераміки ПАС-1 (прим. ред. – піч автоматична швидка). Так станом на 1973 рік завод міг виробляти 14 мільйонів виробів на рік, вдвічі більше ніж на початку роботи.
Темпи роботи заводу радували місцевих радянських керівників, тому в 1974 році дев'ять працівників отримали державні нагороди, а головному інженеру Іванові Нечипоренку надали звання заслуженого працівника легкої промисловості. У 1980 році фарфоровий завод посів перше місце в соцзмаганні заводів Київського району Полтави. Через це того року працівники очолювали першотравневу демонстрацію в місті.
Порцелянові статуетки полтавського заводу певною мірою відображували колорит міста, створюючи композиції на народну тематику: з місцевими пейзажами, анімалістичні тощо.
У 1991 році, коли проголосили незалежність України, завод виробляв 14,2 млн фарфорових виробів, 60% яких відносили до першого сорту. Видів продукції вже було 67: тарілки й блюдця, чашки, сервізи й вази. Одна з ваз, виготовлених на полтавському заводі, відправилася до кремля, як подарунок Леоніду Брежнєву. Ця ваза була з портретом головного секретаря.



сервіз «Полтава»
Парні скульптури “Псел-Ворска” виготовлялися за малюнками Володимира Білоуса – провідного майстра підприємства та заслуженого художника України.
Ці вироби всі гарні та красиві. Але!
Зараз я вам покажу мою мрію - це набори чайників. Скоріш за все то були цілі сервізи.

.

Ну не знаю я чому багато фото не грузяться. Якщо не пройде, то я не винувата)))
(Матеріали які використовувала для допису:https://collecting.samoosvita.in.ua/poltavskyy-portselyanovyy-zavod-pfz/ і Вікі )
(09.02.2026)













Бачу акцент на жовто гарячому кольорі. Красиво виглядає. Мені подобається цей колір. То Наталка Полтавка на сервізі Полтава ?)
Нагадали мені фільм.
Про майстриню кераміки.
люблю англійські фільми про старі часи. Дивилась цей фільм колись.Ох, як же жінкам важко доводилось в житті тоді(
Ми всі такі. Тягнем до останього коли вже невзмосі, ідем до лікарів. Я в юності така була , девіз по типу " само пройде". Але з віком розумію що само воно можливо і приходить. Але потім воно може ускладненя такі дати. Що лікування тоді вилітає в хороші гроші
з моим чоловіком не той випадок - він раніше часто і густо ходив до лікарів. Зараз біль не хоче, бо втратив в них віру.
Ото ж такі лікарі тоді. Що люди взагалі відмовляються ходити
Хех, с таких чашечок і я б пила)). Я тебе розумію. Це справді естетичне задоволення. Такий розпис - це не просто посуд, а якась особлива енергетика і затишок. Тримаю кулачки, щоб ця мрія якнайшвидше опинилася у тебе в колекції. Хоча я б колекцію не прятала, а купила два сервізи, з одного точно пила б чай))
ех, Наталочка, і б не ховала колекцію якби не наші реалії. Та поки що в ящиках тримаю(