Сніг

Нападало снігу, як в часи дитинства. Зараз би картонку і на оту гірку, що позаду Палацу Культури. Місцеві пам'ятають які натовпи там збиралися, особливо ввечері вихідних днів, коли батьки виводили своїх дітей і разом з ними згадували дитинство, з'їжджаючи спочатку на ногах, а під кінець на п'ятій точці 🤣
Нам з Наталкою пощастило, ми мали бабусь в селі. Одна прямо поряд, через дамбу. Сьогодні Наталя розповідала, що виходячи на вулицю і стоячи посеред дороги, уявляла себе казковою Гєрдою, що шукає свого Кая. З кожного димаря піднімався дим і розтоплював сніг на даху. Щасливим був ранок. Прокидалися у бабусі біля теплої грубки і ловили аромати свіжого борщу і насмажених пиріжків. Замість домашніх капців у нас були шиті валяночки, які бабуся майструвала нам з кольорових клаптів. А потім гайда на ставок - кататися на льоді чи з санками летіти по сходах дамби. Не завжди на санках ( немає куди правди діти), було і на портфелях, і на новому "дипломаті", що батьки з Болгарії привезли, та і просто картонки, які губилися ще на пів дороги 🤦
Здається що лише одного єдиного разу ми були на зимових канікулах у другої бабусі в Панчеві, Кіровоградської області. Там не такий рівний степ, як у нас, все більше пагорби і яри. Літом нам подобалося залізти на вершочік "гори" і дивитися зверху вниз на річку, на село, що розкинулося поміж ярами. Вже скільки років пройшло, а і зараз пам'ятаємо що спали на пічці. Не на лежанці, а саме в пічці і там було тепло і зручно. Там пахло пиріжками з духовки. Але найбільше згадувалася дорога додому. Коли батьки приїхали нас забирати - замело так, що той автобус - пазік застряг ще не виїжджаючи з села. Доїхали до Новомиргорода до ж/д станції, довго чекали на поїзд, добиралися майже добу. Там на ж/д станції я вперше побачила бомжа, брудного і з дуже неприємним запахом. Я і досі яскраво пам'ятаю його бороду і брудні руки. З того часу я бачила таких людей не один раз, але того пам'ятаю. А у Наталки з тієї дороги найяскравіший момент - це пухова хустина пов'язана хрест навхрест поверх кролячої шапки з вухами.
Сьогодні ми не підемо кататися. Але сніг все одно повертає в дитинство. Навіть розчищаючи доріжку до магазину ми фотографувалися і сміялися, як в щасливому довоєнному, поки не прийшло оголошення тривоги 🤦