Затишний пост про те, як ми розбавляли сирість дитячими малюнками🎨

На ранок землю ледь притрусило снігом, наче пудрою. А потім почався дощ. Та ба — дощ іде, а мороз одразу все приморожує. На вечір дерева вже стояли в льодяній глазурі. Виходити на вулицю я навідріз відмовилася — навіть у магазин не захотіла йти. На щастя, вдома достатньо води та продуктів, щоб перечекати негоду кілька днів. Тож назовні я ні ногою.

Вирішила зварити борщ. Хоча мала ще налисники та тушковану картоплю, все ж захотілося чогось рідкого та гарячого. А коли вимкнули світло, пішли з малим робити уроки.

На перервах між уроками ми дістали старий альбом, і в кімнаті наче стало світліше. Навіть без електрики, при ліхтарику, ці яскраві кольори на папері ніби зігрівали нас обох. А гарячий чай додав ще більшої теплоти. Люблю такі вечори.

Знайшли малюнки, які ми малювали в минулі роки. Ще коли не було війни, а малому було вісім. Ми малювали сердечка на День святого Валентина та на Масницю. Я допомагала синові та й сама так захопилася, що не помітила, як почала малювати разом із ним. Ми вигадували сонечка у вигляді рум'яних млинців, а на сердечках малювали кумедні обличчя та різні мордочки, щоб вони наче оживали. На вулиці була така сирість, що дуже захотілося розбавити її цими яскравими фарбами та нашими теплими спогадами.

Подивіться, яку красу ми тоді створили:

А зараз мій малий вже підріс і тепер створює для мене подарунки по-новому. Поки ми сиділи без світла, він зробив мені в Майнкрафті велике кубічне серце 🟥❤️. Це було так приємно! Часи змінюються, а дитяча любов залишається такою ж щирою.

Нарешті діждалися, коли дали світло, тож у мене з'явилася змога написати цей пост.