Без шоколаду

Привіт, друзі. Я сьогодні так геть забембався, що навіть не було часу зробити хоч якесь фото для сьогоднішнього допису. Тож сфотографував перше, що прийшло в голову і було перед очима — мій багаторічний килимок для мишки. Він старіший за мій шлюб. Колись його мені «подарував» друг: я просто побачив у нього, а він сказав — забирай, я ним не користуюся. Практично незнищенний, дуже зручний, і, власне, добре вписується в сьогоднішню тему.

Бо сьогодні я весь день грався з документами і податком на землю. Точніше — намагався вирішити питання з податковою. Загалом я не підприємець, інших податків напряму не плачу, питання зарплатних податків мене, слава Богу, не стосуються. Єдине, з чим маю справу особисто, — це податок на землю, бо я є власником земельної ділянки.

Раніше цей податок був зовсім мізерний, але з огляду на те, що земля під забудову, а не сільськогосподарського призначення, сума трохи більша — зараз це близько 200 гривень на рік. Але фішка в тому, що вже два роки я взагалі не маю його сплачувати, і підстав для цього є кілька. Одна з них — пільга для багатодітних батьків.

Я чомусь був упевнений, що це має відбуватися автоматично: дані передаються між реєстрами, і система сама все враховує. Але ні, так це не працює. Як я сьогодні дізнався, потрібно їхати в податкову і писати заяву. Лише тоді тобі враховують пільгу. Ба більше — це треба зробити або до травня кожного року, або протягом місяця з моменту, коли з’явилася підстава для пільги. А я цього не знав.

Тож я витратив купу часу, щоб у всьому розібратися. Заодно хотів зрозуміти, як взагалі формується цей податок. Виявляється, усе залежить від нормативної оцінки землі та ставки, яку встановила місцева громада. Але знайти цю інформацію — це просто якийсь триндець. Я натрапляв на якісь ексель-таблиці часів царя Гороха, в яких нічого не зрозуміло.

Зрештою я плюнув на пошуки деталей, бо головне — написати заяву. Старі податки, які я не платив, думаючи, що їх автоматично спишуть, таки доведеться сплатити. А й зі знижкою не все так просто, пвністю пільга діє лише до 25 соток, а решта площі все одно оподатковується, але там уже сума невелика. Проте принципово хотілося довести цю невдячну справу до кінця — бо чого платити те, за що можна не платити.

Щоб не їхати в районний центр (а це 50 км в один бік), я вирішив усе зробити через електронний кабінет платника податків. Для цього потрібен електронний підпис. Вони в мене є, але всі застарілі. Пробував через «Дію», але сьогодні були страшні глюки з інтернетом — просто нічого не працювало. Потім намагався відновити приватбанківський ключ, але система постійно казала, що пароль недійсний, а змінити його не давала. Інтернет підвисав і на Wi-Fi, і на мобільному — я вже почав підозрювати або якісь проблеми з інфраструктурою, або чергову хакерську атаку.

Зрештою я таки з’ясував, що треба зробити: написати заяву, сфотографувати всі документи і надіслати їх у податкову. Але й тут не без пригод — файли потрібно завантажувати лише у форматі PDF, причому всі документи мають бути об’єднані в один файл. Довелося ще й шукати, як це зробити.

Коли я вже був добряче «варений», вирішив заодно допомогти мамі. У неї теж є підстави для пільги — пенсія за віком та інвалідність. Але тут усе ще складніше, бо в неї взагалі не було електронного підпису. Довелося реєструвати її в Monobank, проходити верифікацію, заодно я навіть отримав 100 грн кешбеку по рефералці. Хоча з того кешбеку теж потім податок знімають — знову ці кляті податки. 🥴

Одним словом, день був дурнуватий. Розбиратися в паперах, навіть в електронному вигляді, — це просто кип’ятіння мозку. Я ще не знаю, чи приймуть мою заяву. З мамою взагалі не встиг усе доробити — документи ще не підтягнулися в систему. Це залишаю на завтра.

А зараз я просто здох і хочу спати.
На добраніч.