Квиток до дня народження і тайська кухня

Сиджу вже хвилин 10–15, може й усі 20, і ніяк не можу почати цей допис. Постійно щось відволікає. А може, справа не в тому. Можливо, я просто не можу зібратися з думками.

Розумію, що мав би написати щось до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І так, я чітко розрізняю: для багатьох війна почалася саме чотири роки тому, але насправді вона триває вже понад десять років. А якщо дивитися ширше — то й століттями, ще з часів, коли Московське царство привласнювало нашу історію, назву Русь, культуру. І продовжує це робити досі.

Я міг би поділитися спогадами. Але, якщо чесно, досі не готовий. І цікаво: більшість у спільноті сьогодні нічого не пише. З одного боку, це нормально, бо люди живуть своїм життям, показуючи рашкостану що ми мали їх у дупі з їхнім терором. З іншого — зважаючи на те, скільки дописів мені підсунув Facebook, я очікував побачити більше рефлексій у стрічці нашої спільноти. І водночас сам хочу поділитися звичайним буденним днем. Тож я й сам не знаю, чого хотів би більше: щоб люди просто жили своє життя чи щоб усі згадували свої відчуття на початку великої війни. Мабуть, дивно чекати другого, якщо сам не готовий цим ділитися.

А день сьогодні був цілком звичайний. У дружини був останній день, коли можна було використати безкоштовний квиток до дня народження від мережі кінотеатрів Планета Кіно. Ми користуємося цією акцією вже багато років — ще відколи вона з’явилася. Це хороший привід вибратися з дому. Бо в кіно ми ходимо нечасто, але, як то кажуть, «халява» мотивує. 😁 Хоча це й не зовсім халява — другий квиток усе одно треба купити. Бо сам у кіно зараз ніхто не ходить, хоча колись, ще до одруження, бувало, що я йшов на якийсь улюблений фільм один.

Перед сеансом вирішили зайти в ресторан тайської кухні й використати ваучер, який отримали за здачу крові — на безкоштовну курку з колою ( я про це писав). Але й тут не все просто: безкоштовну страву можна взяти лише якщо замовиш щось ще. А ціни там цілком серйозні — 200–300 гривень за страву. Були, щоправда, весняні роли й кімчі по 90.

Я давно хотів спробувати кімчі — ферментовану капусту. Знаю її більше як корейську страву, але можливо вона ще й тайська. Взяли її й ще один салат. То ж я вперше пробував тайські страви. Усе пряне, солодко-солоне, з імбиром, соуси дуже "яскраві" на смак. Кімчі не лише гостра, а ще й така, що ніби досі бродить — відчуваються бульбашки. Наша квашена капуста зовсім інша. Але мені сподобалося.

Курка була теж дуже пряна й солонувата. І що дивно — в мене, з моєю підвищеною кислотністю, жодної печії. А от дружині було важче на шлунку. Усе індивідуально.

Потім пішли в кіно. Дивилися фільм «Шлях до злочину». Досить непогана історія з сірою мораллю — про те, що в житті для успіху мало бути просто хорошою людиною, а абсолютно чесним не завжди обов'язково залишатися. Актори гарні - Марк Руффало (сподобалась його гра), Кріс Гемсворт (Тор теж непогано зіграв , що фільмі знімався актор, який грав одного з персонажів у «Вічних» — команді безсмертних істот із всесвіту Marvel- Баррі Кеоган і Голлі Беррі - Шторм з людей Х - цілком марвелівська команда_)). Загалом кіно залишило непогане враження.

Ось таким був день.

І вже ввечері, коли діти і дружина поснули, я сів писати — з думкою трохи порефлексувати про те, що сталося чотири роки тому й що відбувається зараз.

Мабуть, найважливіше сьогодні — подякувати тим, хто тримає фронт. Не в переносному сенсі, не економічно, а буквально — у прямих зіткненнях із ворогом. Те, що наше життя тут, у тилу, відносно безпечне — це їхня заслуга. І кожен із нас певною мірою живе в кредит перед ними. У когось цей кредит більший, у когось менший, але він є в усіх, хтось його вже виплатив частково, хтось безбожно перевищує...

Про це варто пам’ятати. Особливо в такі дні.