Моє перше донорство крові

Привіт, друзі. Сьогодні я зробив те, що давно хотів, але якось або не наважувався, або не було достатньої мотивації. Донорство крові — це дуже потрібна й правильна справа, але багато людей, по-перше, бояться уколів, порізів і самої крові. А думка про те, щоб віддати власну кров, для декого взагалі виглядає жахливою.

Я не можу сказати, що дуже цього боявся, але підсвідомо весь час відкладав. Хоч чимало знайомих і друзів уже здавали кров, і особливо це актуально зараз, під час війни, все одно не було, як то кажуть, негайної потреби. Ніхто з близьких не потребував переливання, а іншої мотивації спеціально їхати в центр здачі крові, витрачати час і пів дня дороги (бо я живу за містом), якось не знаходилось.

Але я завжди казав собі, що мушу це спробувати. І нарешті така нагода трапилась. Не можу сказати, що привід був радісний. До таких рішень зазвичай підштовхують не надто веселі події. Так сталося, що у батька близької подруги моєї дружини виявили серйозне захворювання крові, лейкемію - рак крові. Йому потрібні переливання. Дружина, звісно, не могла не підтримати подругу, та й попросила мене поїхати разом і здати кров. А я, як виявилось, ніби чекав саме цього моменту, тож погодився без вагань.

Як це все відбувається. Щоб здати кров, не обов’язково мати ту саму групу крові й резус-фактор, що й у пацієнта. Ви просто здаєте свою кров у центрі, а конкретній людині потім видають саме ту, яка їй потрібна. Принаймні в моєму випадку було саме так.

Кров приймають з дев’ятої до першої. Перед здачею обов’язково потрібно поїсти, але з великими обмеженнями. Не можна жирного, важкої їжі, м’яса, яєць, молочних продуктів. Можна, наприклад, кашу на воді, щось солодке. Для мене це було незвично, бо я хоча я і люблю солодку кашу з фруктами, але завжди додаю молоко, а зазвичай сніданки в нас більш ситні — з сиром або м’ясом. Каву теж не можна. Тож сніданок був «неповноцінний», але, як виявилось, це потім компенсують.

Просто так здати кров теж не можна — треба перевірити чи є протипоказання, тобто бути здоровим. Коли ми прийшли, нас зареєстрували і почали розпитувати: чи були операції, серйозні хвороби тощо. Я чесно сказав, що майже три роки тому мені видаляли жовчний міхур. Через це мене одразу направили до терапевта, щоб вона дала дозвіл. Лікарка лише посміхнулася й сказала, що якби операція була кілька місяців тому — тоді так, а так це вже давно і жодних проблем немає.

Потім поміряли тиск, записали зріст і вагу, взяли кров на аналіз. Результатів одразу не повідомляють — кажуть, що якщо щось буде не так, обов’язково зв’яжуться. Перед здачею крові нас запросили випити солодкого чаю з печивом. Після цього ми пішли безпосередньо здавати кров. У нас взяли по 450 мл.

Коли настає черга, лягаєш у спеціальне крісло в напівлежачому положенні, даєш руку. У мене вену знайшли не одразу, тому було трохи боляче спочатку, але терпимо. Якщо потрапляють з першого разу, думаю, це майже не відчувається. Лежиш собі, стискаєш м’ячик, кров тече досить швидко. Я подивився вже за кілька хвилин — і, чесно, краще було б не дивитися, бо пакет заповнюється дуже швидко.

Коли все завершилося, видали довідки й талончики на безкоштовне харчування в найближчому кафе (мабуть з ними є якась домовленість про компенсацію). У нашому випадку це був талон на 103 гривні. Ми одразу пішли поїсти, бо вже був майже обід. Кафе звичайне, їжа проста: гречка, котлета з яйцем, салат і компот. Не вишукано, але смачно і ситно. Якщо хочеш більше — просто доплачуєш різницю.

Мій загальний стан був абсолютно нормальний. Ні запаморочення, ні нудоти — ні під час здачі крові, ні після. Коли витягнули голку, руку туго забинтували, і це, мабуть, була єдина незручність. Бинт не можна знімати дві години, рука майже не згинається, щось робити нею складно. Але на цьому всі мінуси закінчились.

Знайома, яка здавала кров за кілька днів до мене, казала, що у день здачі крові теж почувалася абсолютно нормально, а лише наступного дня було легке запаморочення, тож подивлюся, як почуватимусь завтра. Але загалом хочу сказати: здавати кров мені сподобалось. Нічого страшного в цьому немає, а відчуття, що ти реально робиш щось корисне для інших, дуже мотивує.

Кров можна здавати раз на три місяці, тобто до чотирьох разів на рік. І я точно знаю, що це був не останній мій раз. Мій перший досвід донорства — однозначно позитивний.

P. S. Ще один бонус - ваучер на безкоштовну курку в кока-колі, але це вже в іншому закладі харчування. Страва, до речі, мені виглядає і звучить дуже апетитно, то ж треба обов'язково буде сходити, головне, щоб термін дії ваучера не закінчився, якщо він є ☺️.