Виснажливий день

Не знаю, чи цей допис буде довгим, бо пишу його з телефону, та ще й руцями, бо немає можливості надиктувати. А ще перед тим залишив чималенький коментар, що потягне на третину мінімально допустимого допису, от ж мені писати ще більше ліньки. Але я мужньо долаю свою нехіть 😄. Я от навіть ржачний смайлик поставив, хоча цей сміх радше нервовий враховуючи, те, що мене сьогодні буквально теліпало від злості від е-е-е . . скажімо не зовсім здорових родинних стосунків. А ще від того, що я витратив дещицю свого часу, якого мені завжди бракує, абсолютно на намарно. Хоча ні, я все ж показав мамі і сестрі, як садити лохину (перед тим ми з дружиною посадили свою). І ні, це не вони мене роз'їздили.

А на фото зображені анемони, які саме почали розквітати у лісі, куди я ходив набрати мульчі (?), тобто соснової хвої вмеремішку із переправили і не дуже листям, щоб вимагати із торфом і в цей субстрат вже посадити лохину, яка любить кислий ґрунт. А торф купили.

А ще я сьогодні реалізував давню мрію, яку реалізувати - п'ятнадцять хвилин часу (якщо відповідна пора року), але яку я відкладав підсвідомо через те, що й згадати смішно (так, це треба визнати) - посадив на ділянці три маленьких сосни, які з дружиною викопав на полі соснячку неподалік (я писав восени як збирав там маслючки). От дуже хочу мати на ділянці сосну. І маслючки. Така от мрія ідіота 😁.

А ще я здійснив довгу поїздку ( по часозатратності і виснажливо ті, не кілометраж у), бо у нас була запланована поїздка до тещі на вихідні. Дітей відправили із братом дружини, а самі маршрутками, але через Львів (довго розказувати чому, пам'ятайте про мої пальці 🖨️) в одній з маршруток мене закачало, через що майже двогодинне перебування в іншій було для мене дуже виснажливим. Тому я такий змучений, емоційно і фізично, і тому завершення допису таке прискорене. Бо організм потребує відпочинку після виснажливого дня. То ж усім добраніч. Знюхаємося (хто впізнав це слівце, пишіть в коментарях). 😉