Пам'ятка ✓2

Пам'ятка ✓2

З цього треба посміяться над собою.)) Що значить треба причепиться до людей, щоб довести їм наскільки в мене не вистачає клепок і не просто разочок, а про це постійно розповдати. І аби ще там шось путнє було.... Бо настільки система координат різна, шо те шо доя мене нормальне й прикол зовсім має інші складові за вкладеним змістом (його інколи взагалі немає), що в нормальної людини хто зна яким боком буде зрозуміле. Ще залежно від стану, настрою, погоди і набутого досвіду.

І строю із себе хто зна шо, і вдаю ніби людина, і мене цікавить життя.)) Хоча остання протилежність чимось нав'язана.
Бо одна частина мене знає більше ніж мала б - від початку й до завершення. А інша не знає нічого, просто мантиляє язицюрою, бо їй шось мало дуже рочків. А ще якусь сприймають за розумну й очікують подібних реакцій, як би то мають робити хомосапіенси розвинуті й розумні. А ще якась, навчилась робить якусь фігню. А ще іншу частину, хоше захапать темнота й розказує, що так і має бути. І ще, і ще... І їх багато, багато у часі й просторі.

А тим часом посеред усього цього, завжди є мить для радості й сміху, тільки мало хто зрозуміє таку радість і той сміх, здавалося б без причини, а причини є, вони завжди є, тільки не завжди доступні для сприйняття. Або через обмеженість мприймаючих і це їхнє щастя...

І це не може тривати вічно... Й зміщення одного, тягне за собою інше. Лише безмовна присутність знання цього й розуміння у присутності Всесвіту - Він знає і ти, ото й усе. Та й ціна наче справедлива. Тож просто захід сонця мить вічності буття і тіні довшають, допоки не розчиняться в собі...

_{Зашифровано для персонального сприйняття))}