Маленькое разговенице о том что есть, во время великого поста.
Русская реченька протекая по силе того что есть - руслу, облачается в словно облока и выкапывается дождем. Мне ждать некого, выкапываю сам.
Руська реченька, протікаючи по силі того, що живить - руслу, облачається в словно ~хмари~ і викапується дощем. Мені жда́ти нікого, вик(а/о)пую сам.
"Облака нема. Що-ж робити ? Та в "викапуванні" хреста невисточає. Як же-ж дерусифікуватись ?"
Помол за Александра Яковлева, Мартина Корнелиуса и других усопших.
