Як приборкати дракона 🐉🐉🐉

Сьогодні зранку в мене було три дистанційні пари.
ТРИ. ПІДРЯД. І це звучить менш драматично, ніж відчувалося о 7 ранку, коли будильник уже втретє намагався врятувати мою професійну репутацію.

Встати було важко. Не тому що я не люблю свою роботу. Люблю. Але мій організм уперто вважав, що зараз глибока ніч, що всі розумні люди сплять, і що викладацький обов’язок цілком можна перенести на понеділок… наступного місяця. Це коли я вже вийду з режиму відпустки - стане легше. Тим більше, що зараз о 7 вже світло. Й це - величезний плюс. Бо для мене встати, коли темно, це справжні тортури.

Я чесно провела із собою внутрішню мотиваційну лекцію. Про відповідальність. Про дисципліну. Про те, що дорослі люди не торгуються з ковдрою. Ковдра, до речі, не була проти, щоб я залишалася там, де я є. Нарешті я спокусила себе кавою з кексом, про який розповідала вчора, й який чекав на мене всю ніч, становлячись все смачніше 😉

Та найскладнішим виявилося не підготуватися до занять. І навіть не зібрати мозок докупи для академічного дискурсу о 8 ранку.

Найскладніше — це умовити дракона Мішель уступити мені моє робоче місце. Не знаю чому, але вони всі просто обожнюють це крісло!

Дракон сидів у кріслі велично й з таким виразом мордочки, ніби це її кафедра, а я — запрошений лектор. Або не запрошений 😂 Очі в неї були серйозні й трохи здивовані: «Ти серйозно думаєш, що я встану?»

Я намагалася апелювати до логіки (бо до сумління дракона Мішель апелювати сенсу нема по причині його відсутності). Пояснювала, що в мене три пари. Що студенти чекають. Що це моє робоче місце. Й лише так я можу заробити на корм й смаколики. Дракон мовчав. Але мовчання було красномовним: «Твої аргументи, кожана, слабкі. Логічні конструкції - непереконливі».

У результаті я провела першу пару, сидячи на половині крісла. Мішель контролювала процес. Мені здається, студенти відчували її присутність через екран. Десь на підсвідомому рівні. А може через те, що ж рештою дракон заснув й мої пояснення отримали специфічний аудіо супровід 😳

Три пари промайнули швидше, ніж я очікувала. Ще й світло дали раніше, ніж планувалося. У нашій реальності це майже як виграти маленький лотерейний приз. У нас ще є проблемка - коли світла нема, термінал у магазині часто не працює, а готівки в мене — традиційно — нуль. А тут — електрика є. Значить, треба користуватися моментом. Тим більше, що попереду вихідні, а тут люди традиційно в суботу та неділю йдуть чи їдуть в центр, типа «на ринок». А значить дудки я завтра чи післязавтра там запаркуюся.

Купила собі пива і нутеллу. Так, набір звучить трохи дивно. Як київський торт з шампанським, який ми з дівчатами нещодавно тут обговорювали. Але це була моя маленька нагорода за робочий тиждень. Пиво — за витримку. Нутелла — за моральну стійкість.

А з наступного тижня починаються очні заняття. Як же мені не хочеться їздити! Мозок завчасно малює холодні ранки, дорогу, втому, логістику, зайві рухи. Він у мене майстер драматизації. Хоча от я сьогодні виїхала на вулицю, там майже тепло, майже весна. Й я головою розумію, що все буде не просто норм, а я ще й буду отримувати від цього задоволення. Від тихого ранку, коли всі ще сплять. Від свободної дороги. Від кави на улюбленій заправці. Від пустинних коридорів величезної будівлі академії.

Як тільки почну — усе буде нормально. Я втягнуся, знайду ритм, і це вже не здаватиметься катастрофою. Але, нажаль, у плані накрутити себе мені немає рівних. Хоч добре, що розкрутити назад я теж умію 😂

Поки я пишу це, дракон Мішель спить у мене на голові ⤵️