Один проти дев'яноста шести. Або як людина стає диригентом смерті

Я довго дивився на цю новину. Просто сидів і дивився.

Знаєте, є такі моменти, коли розумієш — щось у світі щойно змінилось. Непомітно, без гучних заяв, десь на китайському полігоні. А ти сидиш за своєю кавою і відчуваєш, як реальність тихенько зсувається під ногами.

Дев'яносто шість дронів. Один оператор.

Це навіть не звучить як війна. Це звучить як комп'ютерна гра. І саме це найстрашніше.

Бо коли вбивати стає схоже на гру — межа між вибором і злочином стає цілком ефемерною. Один клік. Одне призначення цілі. І рій вже летить.

«Атлас» — назва, що не потребує пояснень. Той, чия доля — тримати небосхил. Тільки тепер небо — це не зоряний купол із грецьких міфів, а хмара барражуючих боєприпасів із бойовою частиною майже в 4 кіло.

Технічно — це геніально. Модульні платформи, координація без участі людини в кожній окремій точці, перенавантаження протиповітряної оборони масовістю. Китайські інженери зробили те, про що військові теоретики писали роками.

Але я думаю не про технології.

Я думаю про те, що система розроблена саме для того, щоб зробити захист майже неможливим. Не перемогти — а виснажити. Не знищити — а перевантажити.

Це нова філософія війни. Холодна, раціональна, без героїзму і трагедії. Проста математика.

І найгірше — це лише тест. Лише демонстрація.

Справжнє застосування ще попереду.

Ось де мені справді стає не по собі.

зображення запозичене з сайту: https://vpk.name/file/img/v-kitae-prodemonstrirovali-boevuyu-sistemu-primeneniya-pochti-100-bespilotnikov-p66nloi8-1774514401.t.webp

Посилання на статтю: https://t.me/uniannet/188272