Нічна прогулянка

Вчорашній та сьогоднішній дні у мене минули без особливо цікавих подій, про які можна було би взагалі щось написати. Можливо, так і належить проводити відпустку. Так, є домашні справи, деякі обов’язки, купівля продуктів, але про це я не буду писати, тому що ці моменти життя ви й самі знаєте як проходять. Погода стоїть спекотна, і тому без особливої необхідності ми з дружиною намагаємося не проводити час на вулиці. Вдень. Тож або вдома, або на роботі. Ну... я вдома. І щойно ввечері спека трохи спала, у нас почали зароджуватися різні думки про те, як провести час увечері, тому що потрібно якось провітрити себе – вийти на якусь прогулянку. Під час учорашньої нічної прогулянки ми отримали задоволення не тільки від вигляду метеора, який входив в атмосферу Землі й загорівся яскравим світлом, але й від нічної атмосфери, від того як ми провели час на околицях міста. Тому вчора пізно ввечері ми вирішили повторити цей досвід і виїхати кудись, але в інше місце. Крім цього, зорепад ще не закінчився, зараз він перебуває нібито на своєму піку, тому у нас є всі шанси побачити ще падаючі метеори. І в надії, що це станеться, ми вийшли з дому приблизно опівночі.

У нашому місті є невеликий мікрорайон, який знаходиться ніби за межами основного міського масиву. Називається він Гіват ХаРакафот. Перекладається це як “пагорб цикламенів”. І справді, цей мікрорайон має круглу форму і являє собою щільно розташовані багатоповерхівки, як оазис серед полів і різних сільськогосподарських угідь. Пункт нашого призначення був на самій околиці цього житлового масиву, де вже починаються поля і менше міського освітлення.

Поїздка від дому до цього місця зайняла близько семи хвилин. Ми хотіли проїхати далі вглиб між полями, щоб опинитися в глушині, подалі від людей, незважаючи на те, що людей на вулицях практично не було.

Але дорога, якою ми вирішили їхати, на самому виїзді з міста була перекрита. На дорожньому знаку був напис “проїзд дозволений тільки для службового транспорту”. Довелося залишити машину на в’їзді, недалеко від шлагбаума, і продовжити шлях пішки.

Між полями йшла вузька заасфальтована дорога без вуличного освітлення. Навколо зорані поля, висока суха трава і бур’ян.

На одному з полів ми помітили кілька старих покинутих бетонних споруд. Не зовсім було зрозуміло чиї це споруди і для чого вони призначалися.

Ймовірно, колись дуже давно там жили або як мінімум ночували фермери, можливо там зупинялися на ніч пастухи. Але ці споруди дуже-дуже давно покинуті, занедбані й пустують. Моя вже на той час втомлена уява намалювала картину постапокаліптичного сценарію, який можна було б “натягнути” на історію з цими спорудами. Але ні, ніякого апокаліпсису :)

Ми продовжували йти. Вдалині виднілися будинки, дороги і безліч вогнів. Небо було частково затягнуте хмарами, між якими виднілися рідкісні зорі. Ми пройшли пустельною нічною дорогою рівно стільки, скільки потрібно було щоб запас гарного настрою, що залишився, не вичерпався на зворотньому шляху. Хоча мені здається, що надмірно довга дорога не зіпсувала би настрій, тому що в цей час погода була ідеальною, був прохолодний вітерець, який ніби нагадував, що скоро літо закінчиться і спека мине.

Прогулянка була довгою, але незважаючи на це, жодної “падаючої зірки” ми так і не побачили. Мабуть на сьогодні метеорний потік Персеїди мав трохи інші плани.

Дякую за увагу!