Полтавська порцеляна.

Вітаю, шановне панство! 💙💛

Спробую зробити допис в ранці - мені це не притаманно) Погано спала через чоловіка - його мучають болі і він стогне вночі. А ще дуже отікли ноги і крутять часто судоми. Він прокидається від тих судом і щоб не кричати від болю, просто матюкається. А який сон тут і йому, і мені? Не кажіть мені про лікарів, він до них не хоче йти на чергові есперименти по ліках.
Ну таке...буття. Воно у кожного своє.

Про що ж вам росповісти зранку коли ще нічого не трапилось? хм...

На тому тижні я вам показувала свої дитячі чашечки Полтавського порцелянового заводу.
https://steemit.com/ukraine-on-steem/@nobilisa/the-diary-game-moyi-novi-strochki-sogodni

То чому б мені не продовжити цю розповідь?

Останнє випалювання виробів там відбулося 2002 року і останні черепочки-недобитки вивозили аж 2022-го року. А 2015 року завод припинив фактичне існування. Пропрацював всього 26 років. Історія полтавської порцеляни нині збережена у виробах, а ще – у спогадах працівників.

1978 рік. Вироби полтавського фарфорового заводу

У червні 1964 року у Полтаві запрацював фарфоровий завод. В 70-х він виробляв 14 млн.штук виробів на рік.
Завод спочатку випускав тільки плоскі товари – глибокі та мілкі тарілки.
Основну частку продукції становив серійний посуд побутового призначення (чашки, тарілки, сервізи), але окрім цього, виготовлявся колекційний посуд (так, в 1974 році завод виготовив серію колекційного посуду, присвяченого 800-літтю Полтави), порцелянові статуетки й інші сувеніри.

На фото (високий чоловік у центрі) Білоус Володимир Іванович (22.01.1948 р., с. Оболонь Семенівського
району Полтавської області – 28.12.2003 р., м. Полтава). Скульптор.
1968 р. – закінчив Миргородський керамічний технікум імені М. Гоголя,
1973 р. – Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва.
З 1973 р. – мешкав у Полтаві, працював у художньо-виробничому комбінаті, на порцеляновому заводі.
1991–1998 рр. – головний художник Полтавського порцелянового заводу.

Згодом завод став виробляти чайні та кавові сервізи, набори для води, молочні та дитячі кружки, чашки, салатниці й сільниці – для цього до основного корпусу прибудували додатковий цех та дільницю лиття.
Після цих модернізацій також стали осучаснювати обладнання, придбавши піч Ленінградського інституту кераміки ПАС-1 (прим. ред. – піч автоматична швидка). Так станом на 1973 рік завод міг виробляти 14 мільйонів виробів на рік, вдвічі більше ніж на початку роботи.

Темпи роботи заводу радували місцевих радянських керівників, тому в 1974 році дев'ять працівників отримали державні нагороди, а головному інженеру Іванові Нечипоренку надали звання заслуженого працівника легкої промисловості. У 1980 році фарфоровий завод посів перше місце в соцзмаганні заводів Київського району Полтави. Через це того року працівники очолювали першотравневу демонстрацію в місті.

Порцелянові статуетки полтавського заводу певною мірою відображували колорит міста, створюючи композиції на народну тематику: з місцевими пейзажами, анімалістичні тощо.

У 1991 році, коли проголосили незалежність України, завод виробляв 14,2 млн фарфорових виробів, 60% яких відносили до першого сорту. Видів продукції вже було 67: тарілки й блюдця, чашки, сервізи й вази. Одна з ваз, виготовлених на полтавському заводі, відправилася до кремля, як подарунок Леоніду Брежнєву. Ця ваза була з портретом головного секретаря.




сервіз «Полтава»

Парні скульптури “Псел-Ворска” виготовлялися за малюнками Володимира Білоуса – провідного майстра підприємства та заслуженого художника України.

Ці вироби всі гарні та красиві. Але!
Зараз я вам покажу мою мрію - це набори чайників. Скоріш за все то були цілі сервізи.

.

Ну не знаю я чому багато фото не грузяться. Якщо не пройде, то я не винувата)))
(Матеріали які використовувала для допису:https://collecting.samoosvita.in.ua/poltavskyy-portselyanovyy-zavod-pfz/ і Вікі )
(09.02.2026)