На цвинтарі.

Вже скоро скоро прийдуть в Україну після пасхальні поминальні дні. Хтось поспішає відновити старі пам'ятники, хтось ставить нові. Всі прибирають і придумують як будуть прикрашати.
Попри розмови про заборону штучних квітів, дуже багато хто все одно їх використовує. І я в їх числі. Від мене цвинтар не близько, буваю там раза три - чотири на рік. А хочеться щоб в красі лежали мої рідні весь рік. Ось тому і не беру туди живі квіти, бо їх життя там дуже коротке, можливо до завтра, а може і лише до вечора. І буде засохле бадилля стояти до мого наступного приїзду. То ж я вибираю штучні. Шукаю ті, що не бояться ні дощу, ні сонця, що простоять рік, як свіжі.

Сьогодні натрапила на допис, де описано що новий сільський голова вирішив знести старе кладовище, розрівняти тракторами. В коментарях пишуть люди своє обурення. А я обурена жителями того села. Чому ви обурюєтеся тепер, коли воно вже заброшене? Як вам там пам'ять, дорогі люди, то чому ж не прибрано, не огорожено? Чому закинуті провалля?
Вибачте, я напишу дуже непопулярну думку. Раз розрівнюють трактором - значить цвинтар закинутий. Не прибрані могили, не означені міста старих поховань. Житель розповідає що при дорозі лежить його дядько - а хто ще крім родичів про це знає чи баче? Там вже давно травою все поросло і зрівнялося з придоріжжям. Там не новий "голова" винен, а старі жителі, яким давно вже те кладовище не болить і не цікавить. Якби дійсно хвилювалися - то не дали б копати. А так, видно вирішили що раз закинуте, то треба звільняти місце для чогось іншого.
Дивні місця - ці старі цвинтарі. У нас недалеко є такий. Там тихо і покій. Мертвий покій. Лише думки, майже в голос, у живих - про життя. Про марність життя. Про диво життя. Загалом про життя, яке закінчується нічим, рівновагою з оточуючим грунтом. Сумно це.

Зараз ось подумала - якби не чіпали старі цвинтарі з тих часів, коли почали небіжчиків в землю класти, то нам би вже не те що жити, а і ходити не було б де.
Ще раз вибачте. Це моя суб'єктивна думка.